Він Рось любив як матір.
Тепер – навіки сирота.
Й дерева не такі крилаті,
Й земля якась не та.
І нікуди закинуть вудку,
Хоч стільки берега шукай.
І так пече пекуча грудка,
Аж цілу душу випіка.
- Наступний вірш → Дмитро Чередниченко – Сірі
- Попередній вірш → Дмитро Чередниченко – Замислилося небо
(Оцінок ще немає)