І гори – на весь світ,
і поле – наче ліс на горах.
І світ – як досвіт світовий.
Над нами все –
і шлях, і скит,
і синє море,
і сосни юної трави.
І місяця останній сплеск
на тих смарагдових вершинах,
і перший просвіт на ліси.
І свято дня
в душі найглибше десь,
немов народження країни
з цієї починається краси.
Над нами помирає ніч.
Встають жертовники поснулі.
І темінь розбирають солов’ї.
І небо жайворінням
розсипалось до віч,
і голосом зозулі
вістують ранок нам гаї.
Ми спинами ік матері-землі –
вбираємо її величчя
з корінь соснової трави.
Між нами все –
і дух, і зліт, й кохання вічне,
і світ – як досвіт світовий.
