Гріється сонце притомлене
на теплій долоні клена.
І читає життєві лінії,
як іноді ти читаєш у мене.
А там писано, ще й недописано…
А ще більше хочуть сказати синиці,
а сонце нікого не слухає –
у сонця свої таємниці,
і віра своя, і впевненість –
то й що йому всі перемови?
Як сонце стоїть найвище –
на вершині любові.
- Наступний вірш → Дмитро Чередниченко – Квітка на іменини
- Попередній вірш → Дмитро Чередниченко – І гори – на весь світ
(Оцінок ще немає)