Невже забув
що любиш ти човни
і тиші мудру таїну
твій лдуг – твій бог
на горах твій олімп
а в жилах Рось
невже забув
як тепло диха стежка
перед батьковим порогом
як щире слово
з маминих очей
а земля
піснями зглибу промовля
і просить сісти на траву
послухати
а ніч така дзвінка у тиші
човни у душу запливають
