І прийде час,
ми ляжемо в човна
з листка вербового,
засланого травою,
і попливемо, попливем…
Накриють нас тумани
білим покривалом,
зозулі в голови
калини покладуть
і риби золотими перами
наш човен колисатимуть.
Нас проводжатимуть
закохані лелеки,
і сонце на прощання
нам усміх подарує.
Зачиниться залізна брама,
і стане темно-темно…
і стане тихо-тихо…
лиш буде пахнути трава;
і буде жевріти калина,
і в свіченні її
ми знайдемо причал
між пращурів своїх
і їм розкажемо тоді,
що дуб пливе,
як вони й заповідали.
- Наступний вірш → Дмитро Чередниченко – А я серпнево пригорнусь
- Попередній вірш → Дмитро Чередниченко – Човен, що возить лише радість
(Оцінок ще немає)