Раз уночі
до мойого вікна
з’явилась
та й давай
лестом заходити
мов
у тебе щастя невиводне
у тебе мостини високі
під тобою земля нерунтана
а ти такий пожилець
хоч у танець…
ті слова навели на мене журбу.
Я скинув оком у вікно –
промчав літавець угорі
і я спочуйливий
заплющив очі
щоб зазирнути в себе
як же там у мене
спредвіку ведеться?
Мені край треба себе побачити…
А коли я очі розплющив
вона вже була маленька
і танула танула…
На сході піднімалася сторона.
