Ридає день, як горобина ніч.
Навіщо, мамо, познімали
в хаті рушники? Великдень ще далеко.
Ще рано мазать хату.
Ой, тату,
чого душа у вас болить?
Ридає день німими блискавками,
а грому наче й не було.
Тремтить дорога сновидінням,
а серце ниє відчуттям,
що мені у крону вдарить грім.
О господи! Коли вже той кінець
дороги? Аби хоч попрощатися
по-людськи з яворами!
Повісьте знову, мамо, рушники.
Хай бачать явори, що хата у дорозі,
бо той Великдень так далеко…
А в порожній хаті
порожній буде звук.
- Наступний вірш → Дмитро Чередниченко – Поставали дерева заслухались
- Попередній вірш → Дмитро Чередниченко – Ти чемний, і простий
(Оцінок ще немає)