Ген білорусочка
іде пралісом,
спускається в долину
(за спиною кошіль,
в руках барвінок).
Чистенькі болота –
води пращедра материзна.
Ситняг і очерет,
лоза, і верби, й верболози,
і присмаглі іви…
Ось і Дніпро мій
виринув із шалини.
Такий бадьорий,
юний, гомінкий,
немов дівчата
його причепурили…
Але на березі
побачив брата –
і перейняв я древню суть.
Наливсь
живлющою водою
мій Стародуб.
- Наступний вірш → Дмитро Чередниченко – До Литви
- Попередній вірш → Дмитро Чередниченко – Литва
(Оцінок ще немає)