А він стояв тоді понуро;
І руки зв’язані іззаду…
І тільки місяць коло муру
Скликав сестер своїх на раду.
В очах байдужість і покора…
І тихо:
— Дайте докурити.—
А ще за мить — лицем угору
Лежав він, кулею забитий.
Давно було… Було багато…
І в мене ж кров — не як у риби…
Ну, чим же, чим я винуватий,
Що трошки, тільки трошки схибив.
Хотів у лоб…
Тряслися руки…
А за стіною степ широкий.
Пустить?
Та я ж чекіст…
Ах, муки!..
І це страшне розбите око…
- Наступний вірш → Дмитро Фальківський – Під колесами чавунними
- Попередній вірш → Дмитро Фальківський – Зійшлись обоє на багнетах
(Оцінок ще немає)