Голубіють ранки… Голубіють роси…
Голубіє осінь у саду…
Скоро коло брами инеї розкосі
На пожовкле листя упадуть.
І самотній вітер пролетить по селах
В пісні невеселій, у плачі…
Пролетить і стане, і туман розстеле
Над приниклим садом уночі.
А як прийде ранок, і погляне скоса
На природу сіру і сумну, —
Тільки павутиння та сріблясті роси
Нагадають людям про весну.
- Наступний вірш → Дмитро Фальківський – В степу коса збиває роси
- Попередній вірш → Дмитро Фальківський – Ех!.. І вдарило-ж кляте життя
(Оцінок ще немає)