І перше вдарили гармати,
І поклонивсь овес на мить,
А за вівсом, десь коло хати,
Прокльони, льон і смертне: — Жить!
І вдруге вдарили гармати,
І жито спіле ожило,
Це кулемети: та-ту!.. та-ту!..
Не жди мене, не жди в село.
І втрете вдарили гармати,
Замовкло все і всі:
І ті, що в ямах коло хати,
І ті, що в житі, у вівсі…
Коли ж вчетверте проревіли
Далекі постріли гармат —
Криваві шмаття замість тіла
І пожарище замість хат…
А там, де льон мережить тіні,
Чиясь розбита голова
Вп’ялась очима в небо сине,
Проклявши людськість і права.
