І як зійде кривий молодик
На прибитій ногами стерні, —
Тільки серця сполоханий крик
Нагадає минуле мені…
Все пройшло, проминуло давно
Наче тінь, наче сон, наче мить, —
Та чомусь не забулось воно
І від спогадів серце болить.
О, часи мої, скорбні часи!
Червонійте як рани навік…
І спадайте в краплинах роси
На прийдешні століття нові.
Це-ж для них на жертовник часу
Стільки мук і невтішних ридань…
Хай століття нові принесуть
Яриною засіяну дань…
Може в ній, як у полі огні,
Наші сльози і кров зацвітуть, —
Та ніколи, ніколи мені
Моїх ран, моїх днів не забуть,
Не забуть, як стояла вона
Коло чорної ями тоді,
А навколо бліда тишина
Допрядала проміння бліді.
Хоч-би слово зірвалося з уст!
Хоч-би тінь непокори лягла!
Тільки серця надламаний хруст
І в очах невиразна імла…
Хто вона і за що — не питав,
Бо любив без вагання і слів
Ще тоді, як у синіх житах
Випадково в запіллі зустрів.
І так дивно здавалось мені,
Що я сам… моя власна рука
Ці зав’язані очі сумні
Розстріляє ударом курка…
Все пройшло, проминуло давно,
Наче тінь, наче сон, наче мить.
Тільки спогадів буйне вино,
Тільки серце ще й досі болить.
А коли перебіг молодик,
Ніби срібний дзвінкий водограй —
Синій вогник до ночи приник
Та дитяче розгублене: — Ай!
І хотілось до болю тоді
Закричати на всесвіт: — Агов!
Прощавайте, літа молоді,
І розстріляна перша любов!
О часи мої, скорбні часи!..
Наче сон, наче мить, наче тінь…
Хай у вашій кривавій росі
Ярина для нових поколінь
Може в ній, як у полі огні,
Наші сльози і кров зацвітуть, —
Та ніколи, ніколи мені
Моїх ранених днів не забуть.
І як зійде кривий молодик.
Наче срібний дзвінкий водограй,
В моїм серці ще й досі той крик,
Те дитяче розгублене:
— Ай!
