Срібна паморозь
над скронями
Заіскрилась…
зацвіла…
На чолі від бур, від холоду
Чорна-чорна борозна.
Це від горя, що замолоду
Довелось мені зазнать,
І тепер з зимою сірою
І пісні й думки сплелись.
Не скажу, що й досі вірю я
В те, що вірив я колись.
Не скажу, що й досі вірю я
У правдивість юних дум…
Хто із вас, якою мірою
Змірять може біль і сум?
Хто із вас життя покручене
Розмотає, розплете?
Хто розкаже про засмучену
Осінь…листя золоте?
Що на брук за тротуарами
Упаде в холодний день
І розтоптане, покаране
Не співатиме пісень.
