Узяти пашпорт, ніж тупий і гепнути дверима.
Залишити їм жах казенних коридорів,
Важку любов батьків, п`ястук дільничого,
районних прокурорів,
У волю увійти, зробивши крок з перону
В спітнілу тісняву загального вагону.
Мороки по штабах в Тирасполі два дні,
Вважай, знайшов собі притулок на війні.
В заквітчаних садах
Іде війна неквапна, мов життя
В забутому селі,
Де бруствер, мов паркан,
землянки-бліндажі
Селяни-вояки в камуфляжі
Стріляють в сад неквапно
і одержують із саду.
Лиш іноді заводяться в ночі,
Тоді повітря переповнене залізом,
Котре колись зупиниться в тобі.
Життя бринить, як звук басової струни,
І вперше молишся,
Щоби якась рука струни торкалась знову.
Війна в саду — тут є щось підставове.
Смерть присутня і тихо дихає в лице.
Коли тебе з позицій змінять
Й до міста повезуть помитись до пуття,
Підеш по вулицях, іще не взятих ворогами,
І зрозумієш, що є три підстави у буття:
Смерть, зброя і жінки з засмаглими ногами.
