Жовте листя з дерев опадає,
Віє осінь журбою з дібров.
Серце вмить защемить, як згадає
наші зустрічі, першу любов.
Мов на крилах, до тебе я линув
І у сяйві вечірніх заграв
Ніжну постать і білу хустину
Завжди здалеку ще пізнавав.
Заглядав я несміливо в очі,
Що між вій, наче зорі, цвіли.
Листопадові вітряні ночі
Нам, здавалось, короткі були.
Та в серця молоді розтаванням
Невблаганна влилась гіркота.
Нерозквітле зів’яло кохання
І дівочих очей теплота.
І тепер, як пора журавлина
завіта з багрянцем до дібров,
Часто сниться біленька хустина,
Наші зустрічі й перша любов.
