Все в думках ожива – і луги у зелених отавах,
І гніздо ластовине під дахом старого хлівця,
І дупласта верба, що вдовою схилилась над ставом,
Все, що в спадок дісталось назавжди від мами й отця.
Кущ калини рясний і тепло дорогого порога,
І в достиглих пасльонах замурзане миле дитя,
Знову радо мене повела неспокійна епоха
По тернистих дорогах важкого, складного життя.
Я по ньому пройшов без вагань як по мінному полю,
Не боявся, що раптом десь вибухом смерть спалахне.
Батько й мати щодня сумували за мною до болю,
Задобряючи долю, щоб зло обминало мене.
Все в думках ожива – і луги у зелених отавах,
І гніздо ластовине під дахом старого хлівця,
І дупласта верба, що вдовою схилилась над ставом,
Все, що в спадок дісталось назавжди від мами й отця.
