(Розповідь солдатки-удови)
Шумить весна, вкриває листя віття,
Бузками запашними розцвіта…
Лишилися в серцях од лихоліття
І слави дзвін, і вічна гіркота.
Бува, одна, тамуючи досаду
Вдовиної печалі й самоти,
Надіслані з окопів Сталінграда
Я знов твої прочитую листи.
Листи, листи – реліквії кохання,
Трикутні, наспіх писані листи,
Літописи геройства і страждання,
Надій твоїх пожовклі паспорти.
Не знаю я, яку страшну воронку
Там громом вибив проклятий снаряд…
Одержала неждано похоронку:
“Ваш муж погиб в боях за Сталинград…”
І по щоках скотилася сльозина,
Гойднулось горя полум’я руде…
Я в розпачі притискувала сина
І донечку маленьку до грудей.
А роки йшли… Вже й сина одружила,
Дочку недавно заміж віддала…
А туга все тече й тече у жилах,
А рана й дотепер не зажила.
Літа, літа, птахи моєї долі
Полинули на крилах самоти…
Реліквіями давніми, як болі,
Реліквіями давніми, як болі
Печуть твої пожовклі вже листи.
