Мене в дитинстві вітер колихав,
В буремні роки, сповнені тривоги,
Мій батько у степах колись орав
Незаймані й пахучі перелоги.
Лягали свіжі борозни рядком
І жайвори співали в небі ранком,
Черствий окраєць хліба з часником
Для мене – найсолодшим був сніданком.
Він восени дививсь на ярину,
На щедрість хліборобського достатку,
Не продавав, але пізнав ціну
І колосу й маленькому зернятку.
Душею я збагнула ще дитям –
Втомилися у батька руки згодом,
Щоб хліб родив, а хліб – це кров життя,
В труді политий хліборобським потом!
