Осінній вечір, тихий листопад,
Пішла ти й не вернулася назад…
Я обходив усі стежки планети,
Озвися, ненаглядна, де ти, де ти?
Я жду тебе, а роки, наче дим,
Пливуть, пливуть за обрій білих зим.
Мені здається, ніби угорі
Не зорі – а вогнисті янтарі…
Твоїх очей промінчики незгасні,
такі ласкаві, і такі прекрасні.
І я в журі привабливих ночей
Ловлю, ловлю тепло твоїх очей.
Мені здається, ніби у саду
Не яблуня, а ти стоїш в цвіту…
І в серці жар безгрішної любові
Палає, як весни рожева повінь.
І я несу той цвіт, немов фату,
Крізь будні літ і згубну мерзлоту.
А за порогом мокрий листопад,
І ти не повертаєшся назад…
Я обходив усі стежки планети,
Озвися ж, ради Бога, де ти, де ти?
Я жду тебе, а роки, наче дим,
Пливуть, пливуть за грані білих зим.
