Дмитро Павличко – Мжичка тремтить, як мембрана: Вірш

Мжичка тремтить, як мембрана,
Золотом міниться мла.
Сонце осіннього рана
Дівчина привела.

Привела мені, як дитину,
Як русявеньке хлоп’я.
Будем справляти гостину –
Дівчина, сонце і я.

Сядемо троє до столу,
Поділимо все, що є.
А потім віддамо в школу
Сонце – дитятко своє.

Хай вчиться воно читати,
Спізнає людську могуть,
Що дитина, отець і мати
В одному єстві живуть.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Дмитро Павличко – Мжичка тремтить, як мембрана":
Підписатися
Сповістити про
0 Коментарі
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
Читати вірш поета Дмитро Павличко – Мжичка тремтить, як мембрана: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.