Твоїх долонь сяйлива лодь
Несе в космічному просторі
Моєї мислі дивну плоть,
Мов блиск вітрильника на морі.
А на землі, як ночі сміх,
Пожежа в лісі заряхтіла:
То іскри дотиків твоїх
Звіває вітер з мого тіла.
- Наступний вірш → Дмитро Павличко – Сонце намальоване циноброю
- Попередній вірш → Дмитро Павличко – У хмарах бозу, що висить, як грона
(Оцінок ще немає)