Дмитро Павличко – Ти зрікся мови рідної: Вірш

Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне!

Ти зрікся мови рідної. Заріс
Твій шлях і зник у безіменнім зіллі…
Не маєш ти на похороні сліз,
Не маєш пісні на весіллі!

Ти зрікся мови рідної. Твій дух
На милицях жадає танцювати.
Від ласк твоїх закаменіє друг
І посивіє рідна мати.

Ти зрікся мови рідної. Віки
Ти йтимеш темний, як сльота осіння.
Від погляду твого серця й зірки
Обернуться в сліпе каміння.

Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому…
Впаде на тебе, наче сніг, журба —
Її не понесеш нікому!

Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх-погорду!

Ти зрікся мови рідної…

Аналіз вірша “Ти зрікся мови рідної” Павличка

Вірш написаний як реакція на поступове витіснення української мови. Поет, який народився на Івано-Франківщині, все своє життя трепетно ставився до духовної спадщини свого народу і своєю творчістю протистояв повзучій русифікації України. Та просто створювати україномовні шедеври виявилося недосить, державна машина СРСР перемелювала ідентичність всіх народів, крім російського, пропонуючи нові й нові спокуси, що спонукали людей відриватися від роду…

Головна ідея вірша ‒ засудження людей, які втрачають звʼязок з родом, з предками, з Україною, зрікаючись рідної мови. Вторинна ідея ‒ багатства уславлення української мови і значення її в житті людини.

Ліричний герой ‒ свідомий українець, який розуміє, що втрата мови веде до занепаду нації.

У творі використані такі художні засоби:

• Повтори ‒ «ти зрікся мови рідної»;
• Порівняння ‒ «як сльота осіння», «наче сніг»;
• Епітети ‒ «рідна», «безіменне», «сліпе», «осіннє»;
• Метафора ‒ «на милицях танцювати», «закамʼяніє друг»;
• Персоніфікація ‒ «земля родити перестане», «ганьба зустріне»;
• Інверсія ‒ «чужинця шани ждатимеш», «заріс твій шлях і зник»;
• Протиставлення ‒ серце й зорі протиставляються камінню.

Для твору характерний глибокий символізм. Використані символи, як загальнолюдські, так і притаманні українському фольклору:

• Зелена гілка ‒ майбутнє;
• Верба ‒ розвиток;
• Милиці ‒ каліцтво, неповноцінність (у даному випадку ‒ духовна);
• Мати ‒ символ роду, добра, безумовної любові і великої самопожертви;
• Вузький шлях ‒ складне життя.

Значення мови показане у різних аспектах. Мова важлива при завчених десятками поколінь ритуалах ‒ весіллі, похоронах. Мова потрібна для спілкування у родині ‒ і не варто демонструвати старшому поколінню розрив з ним. Рідна мова ‒ це спільна мова з першими друзями, а життя багато чого запропонує, та тільки не старих друзів, їх у поважному віці нових уже не знайдеш.

Журба, яка нападає на зрадника свого роду й народу ‒ це ностальгія за втраченим, сум за тим, від чого він колись легковажно відмовився і більше не може повернути ‒ і ніхто з його нового оточення цього суму навіть не розуміє і не зрозуміє.

У випадку, якщо всі доводи не подіяли, ліричний герой вказує на головний аргумент ‒ для чужого народу тобі, як би не старався, рідним стати не вийде. Більше того, намагаючись перейняти чужу мову, втрачаючи свою ідентичність на догоду іншим, нічого доброго людина не досягне і назавжди залишиться для чужинців людиною другого сорту, не достойною нічого, крім насмішок і погорди.