Впали роси на покоси,
Засвітилися навколо.
Там дівча ходило босе,
Білу ніжку прокололо.
Згинуть роси, як над світом
Сонечко зійде багряне.
Крапля крові самоцвітом
У його промінні стане.
Білі роси — то кохання,
Що живе лиш до світання.
Кров, що в сонці не поблідла, —
То любов правдива й світла.
