Я бачив світ, де б’є нужда навідлі,
Брехня пече і пухне, як нарив…
Та в ленінському слові, як у світлі,
Я сам себе очистив і відкрив.
Мої чуття, як атом правди, стислі,
Прудкі, як блискавиці течія.
Я — комуніст і в імені, і в мислі,
В якій реве та стоне кров моя.
Під зорями тривожними щоночі
Я чую погляд предків на собі.
Це їхні мрії, здогади пророчі
Дозріли кревно у моїй судьбі.
Козацькі думи, хоч сумні, та вольні,
Спів арсенальців, що від куль не впав,
І молодогвардійців крик зі штольні
Я в голосі своєму посплітав.
Мої літа — не монотонні дублі:
Я змінююсь, як світанковий пруг.
Ясні уми і руки зашкарублі
Жаданням творчим з’єднує мій дух.
Я обіймаю землю молодую,
Сніги палю, як вітер-весновій,
Людині я будущину будую,
Будущину в родині світовій.
Все, що роблю,— не з крові, тільки з поту.
Благаю долю — мій вогонь прийми,
Хай відіб’є той час мою роботу,
Коли не буде кривди між людьми.
Мене не знищить туга ані зрада,
Ненависна межа не вб’є мене.
Мого народу чесна автострада
Племен стежину босу не зітне.
І в ліс її не віджене, а взує,
Наддасть розгону їй і широти.
Як сонце, нас перепиняти всує,
Не повертатись нам, а далі йти.
Я — комуніст. І хай там скажуть — в’язень!
Душі моєї не збагнути їм.
Я в сонячній неволі зобов’язань
Вчарований покликанням своїм.
Та що мені жерці сліпої волі,
Хай знають — я живу нелегкома!
Вони ж — мов хроби безхребетні й кволі:
Свободи в сейфах золотих нема.
Своє життя затис я, наче рану,
Щоб сонце донести до всіх людей.
А сейфи їх, як мури Ханаану,
Розваляться, коли затрубить день.
А день озветься грізною трубою,
Де кривда зачинилася стара.
Свобода їх обернеться ганьбою,
Мій біль — снагою мудрості й добра.
Я обіймаю землю молодую,
Сніги палю, як вітер-весновій.
Людині я будущину будую,
Будущину в родині світовій.
Ростуть мої діла, мої надії,
Мій світ росте від ленінських щедрот.
Я — комуніст і в імені, і в дії,
Яку благословляє мій народ.
