(Фрагменти)
І
Прозора мла довкола,
В задумі дерева…
Над морем захолола
Хмаринка льодова.
З замисленого парку,
Далеко від людей,
Дивлюсь на білу хмарку
Крізь просвіт голубий.
Як вітер шелевіє
Між листям угорі,
Встають нові надії
І спогади старі.
І заклики далекі
З далекої землі,
Летять, мов ті лелеки
Мов легкі журавлі.
ІІ
Забудь за бурю й за турботу!
Забудь любов, і страх, і гнів!
Хай серце буде — крига льоду,
Щоб тільки дух полуменів.
Лети в світи за вільним льотом
Одвічних зір, ясних вогнів,
Ти будь співцем,
ти будь пророком
Минулих і майбутніх днів!
Угору дух, у вічність очі!—
Хай зникне з обрію земля,
Нехай бринять слова пророчі,
Мов журний клекіт журавля.
ІІІ
Ні! Я ненавиджу спокій!
Краще вже вихор і вир!
Хай бурі та буйні потоки
Зів’ються й поллються в простір!
Ненавиджу плоскі порядки
І лінії рівних доріг.
Хай через кручі й рогатки
Летить мій нестримний біг!
Люблю підійматися вгору
І раптом — падати вниз,
Знаходити знову опору
І бігти крізь гори і ліс.
Люблю провалля і скелі,
Де грають веселі струмки,
Розгублені в горах оселі,
Оази і дикі піски.
IV
Нема спокою без турботи,
Нема життя без чорних бур,—
Бо серце може й захолоти,
Як на воді холодна хмур.
Коли ні крихточки любови,
Ні зненависті, ні страху,—
То про красу не буде й мови
На вбогім життєвім шляху.
О люба земле, рідна земле,
Пилинко в бурі світовій!
Далекі заклики даремні,—
Бо я до смерті — тільки твій.
