Дивлюсь у далеч буйних вод,
де біла чайка хвиль черкає,
і думка – молодий пілот –
женеться з вітром у безкрає…
О, скільки радісних пригод
у серці здійснення чекає!
Стихія дзвонить, мов жива,
а з-за гори ударом грому –
грозою пристрасть ожива
і в серці злива хмаролому…
Летіть, окрилені слова,
як літаки з аеродрому!
У море пристрастей і бур,
де вітер холодить обличчя,
в стихії лоно таємниче
кидайся, наче буйний тур!..
До вільних і міцних натур
удача чайкою кигиче.
Пускайся в далеч без вагань,
не скигли віршем на папері,
не зачиняй до серця двері
і не розводь тягучу твань, –
нехай заломами артерій
течуть метали почувань.
А як нудьга – зелений сплін –
роззявить пащу, наче Молох,
то думка, як залізний дзвін,
задзвонить голові на сполох,
що неминуче жде загин
усіх знудьгованих і кволих.
Мотором, серцем, затремти
і добивайсь на щастя права…
Дороги кличуть у світи,
як жінки усмішка ласкава…
Прорвися, як вулкана лава,
з-під скелі суму й самоти!
Нехай п’яніє голова
у вихрі бур, у дзвоні грому, –
хай знову пристрасть ожива,
шукає в боротьбі пролому!..
Летіть, летіть, мої слова,
ви – літаки з аеродрому!
Угору, вгору буйний льот!
Хай синіх обріїв черкає
уява – молодий пілот…
О, скільки ще нових пригод
у серці здійснення чекає!
Дивлюсь у море буйних вод,
чекаю радісних пригод,
де оргія стихії грає…
