Гнуться високі тополі
З вітром буйним до землі;
Гнуться народи в неволі,
Вічно блукають у млі.
Не нарікають на долю,
Ані на себе самих;
Ждуть на обіцяну волю,
може, натрапить до них.
Ждуть… а століття минають,
Гаснуть довжезні віки,
Та воленьки їм не вертають
Ліниві, погані роки…
Ждуть, чи колись не загляне
Сонечко волі й до них?
Ждуть на новенькі кайдани,
Злиднів чекають нових…
- Наступний вірш → Дмитро Загул – Гей! Та доки сумувати?
- Попередній вірш → Дмитро Загул – Голубонько мила, не сердься
(Оцінок ще немає)