Коли на долоню наклоню чоло,
То все привиджається рідне село.
І стежечка кожда і кождий куточок,
Хатинка старенька і темний садочок.
Де серце, не знаючи злиднів, жило.
Он там моє щастя безжурне цвіло,—
Над чистим потоком вільшина схилилась,
Самітна смерічка на лан задивилась;
Під нею веселе бурлить джерело…
Лиш там. тільки там моє щастя було.
