На арфі господній колись увірвалася
Найтонша, найкраща струна.
І так до сьогодні та арфа зосталася
Без радісних згуків, сумна.
І в нашому серці єсть арфа розбитая,
І в серці чогось не стає.
Пісенька кожда журбою вповитая
Ще більше жалю додає.
- Наступний вірш → Дмитро Загул – Мрії злеліяні, сни перемріяні
- Попередній вірш → Дмитро Загул – На селі
(Оцінок ще немає)