Серце одчинене. Слухаю.
А сум — вітчим —
Присікався до серця гадюкою
Причин.
За мурами ворога-настрою
Марно час мій ішов…
Я вірив одному пастирю
На ймення — любов.
А він гармонійною зливою
Сіяв на серце лік —
І з ноткою журливою
Прорік:
«Знай, що в кривавих подіях
Направиться кривда стара,—
Вся, що навколо — мелодія,
Радісна гра.
Дивися на все з любов’ю,
Пізнай очима втіх!
Бо ниткою шовковою
Зв’язало усіх».
А там, у найдальшому кутику,
Ховався великий гнів —
Не хотілося смутку,
А вогнів.
