“Скажи мені, любий мій, де ти блукаєш, –
Чи в горах, чи тут, при долині?
Де стадо пасеш ти і де спочиваєш
Опівдні в гарячій годині?
Я так уморилась, я так утомилась,
Що й ніг під собою не чую,
Весь день за тобою, мій милий, дивилась…
І нічку без тебе ночую.
Чи ще мені довго прийдеться тинятись
Поміж не твоїми шатрами?
Боюся, що далі почнуть насміхатись
Твої побратими над нами”.
“Як цього не знаєш, моє янголятко,
То йди за моїми вівцями,
Паси свої білі маленькі козлятка –
Щодня не блуди манівцями!”
