Мохнаті зітхання дерев —
Шелест, шурхіт, шум…
А десь недалеко машини рев,
Що розриває цей сум.
У вершках кучерявого листя
Губиться посвист, гнів —
Веселий гудок машиніста…
Вдарив по нервах і занімів.
А до вокзалу — вісім верст
По тонкій колії коліс…
Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск.
А далі — по-давньому — ліс.
Тисячоліття поважний тон.
Це вітер — античний поет —
Грає на струнах струнких сосон
І грубих дубів — на стежці в степ.
Чорні дупла ротів
Позіхають — порожні, нудні…
Сядеш на трухлому пні,
Забудеш, чого ти хотів.
А навколо — діди без надій,
Інваліди понурі,
Що забули, чи були колись молоді,
Чи тільки їм снилися бурі.
А колись боротьба була й тут,
Вихори рвали буйні чуби,
Там лежав труп і тут був труп…
Та пройшла вже доба боротьби!
І зараз — задума… сум.
Мов сонна пульсує кров…
Прокинеться трохи — і знову:
Шелести, шорохи, шуми…
