За непроглядною заслоною
Живуть такі, як я,—
А тут чужою, незнайомою
Сумує день і ніч
Сумна душа моя…
Я б’юся з тою перепоною
Вже сотні тисяч літ,—
Та думкою німою, нерухомою
Не можу вибитись
В потусторонній світ.
Чи хто руками міцно-сильними
Заслону зірве з царства дня?
Хто дасть мені зійтися з вільними,
З такими вільними,
Як був колись перед віками я?
