Долом, долом, долиною: Вірш

Долом, долом, долиною (Двічі)
Ішла вдова дубиною (Двічі)
З маленькою дитиною.
Ой став дощик накрапати,
Сіла вдова спочивати, (Двічі)
Мале дитя годувати, (Двічі)
До дитини промовляти:
“Ой сину ж мій, ти єдиний,
Який же ти нещасливий!
Ти зостався сиротою,
Я молода й удовою”.
Летів ворон з чужих сторон
Та й сів собі над водою.
Ой сів собі над водою,
Розмовляє з удовою:
“Не журися, й удівонько,
Бо я твого мужа знаю: (Двічі)
Тричі на день одвідаю, (Двічі)
Та в головах спочиваю, (Двічі)
І снідаю, й обідаю, (Двічі)
Біле тіло й оббираю, (Двічі)
Жовті кістки розношаю
Ой по горах, по долинах
Та по чужих українах”.
“Бодай же ти, чорний ворон,
Бодай же ти не підвівся, (Двічі)
Що ти мого мужа наївся”.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Долом, долом, долиною":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Долом, долом, долиною: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.