Містерія
Змій же був мудріший за всіх звірів на землі, яких створив господь бог.
Книга буття 3.1
Персонажі:
- Адам.
- Люцифер.
- Каїн.
- Єва.
- Авель.
- Ада.
- Ангел господній.
- Селла.
Дія перша
Сцена перша
Місцевість за межами раю. – Схід сонця. Адам, Єва, Каїн, Авель, Ада, Селла – моляться.
Адам
Єгово, вічний, мудрий, нескінченний,
Хто світло із пітьми єдиним словом
Могутнім викликав – хвала тобі і слава!
На сході дня – хвала тобі і слава!
Єва
Єгово! Ти, хто дав нам день, і ранок
Від ночі відокремив, ти, хто воду
З водою розлучив, назвавши небом
Твердь поміж вод, — хвала тобі і слава!
Авель
Єгово! Ти, хто розділив стихії
Землі, води, повітря і вогню,
Хто запалив світила дня і ночі
І хто створив людей, які могли б
Любить тебе, любить твої створіння,
Радіючи, — хвала тобі, хвала!
Ада
Єгово, боже! Батьку всіх істот!
Ти, хто створив прекрасним чоловіка
І гідним, щоб любить його, дозволь
Мені його любить! – Хвала тобі!
Селла
Єгово! Ти, хто всіх благословивши
І всіх створивши, все ж таки дозволив
Ввійти в Едем спокусникові-змію,
Нас бережи! Хвала тобі і слава!
Адам
Мій первістку, а ти чому мовчиш?
Каїн
А що казать?
Адам
Молись.
Каїн
Таж ви молились.
Адам
Молились щиро.
Каїн
Й голосно: я чув.
Адам
Як і творець, надіюсь я.
Авель
Амінь.
Адам
Та ти мовчиш, мій Каїне.
Каїн
Це краще.
Адам
Скажи ясніш.
Каїн
Нема про що молитись.
Адам
І дякувать нема за що?
Каїн
Нема.
Адам
Таж ти живеш?
Каїн
Щоб вмерти?
Єва
Горе, горе!
Дозріли заборонені плоди.
Адам
І знов ми їх повинні скуштувати,
Гіркі плоди із дерева пізнання?
Каїн
Чом ти не рвав їх з дерева життя?
Тоді б ти не боявся їх.
Адам
О, сину!
Не богохульствуй так: це мова змія.
Каїн
Змій не брехав! Дали плоди пізнання;
А ті – дали б життя. Життя є благо;
Пізнання також – благо. Як же може
Буть злом добро?
Єва
Мій сину, ти говориш,
Як говорила я, коли грішила;
Не дай той гріх відродженим побачить
В твоїх гріхах. Я помирилась з небом.
Не дай мені за стінами Едему
Побачити тебе в тенетах тих,
Які в раю згубили нас із батьком.
Задовольнись чим є: якби ми вчасно
Зробили це, і ти б щасливим був.
Адам
Ну годі, помолилися. Ходімо
До праці, що обтяжлива не дуже,
Та необхідна все ж таки, щоб ниви
Нас годували.
Єва
Каїне, дивись,
Який бадьорий він, який покірний:
Ти б приклад брав.
Адам і Єва ідуть геть.
Селла
Чом занепав ти духом,
Мій брате?
Авель
Сумуванням не гніви
Предвічного: печаль безплідна.
Ада
Може,
Ти і на мене супишся?
Каїн
Ні, Адо!
Та я один побуду. Щось мені
Недобре; та, напевне, тимчасово.
Ти, брате, йди. І ви з ним разом, сестри.
Не личить ніжність грубо зневажать:
Прийду за вами слідом.
Ада
А не прийдеш,
Я повернусь сюди.
Авель
Хай буде мир
З тобою, брате!
Авель, Селла і Ада ідуть геть.
Каїн
(один)
Що це за життя!
Працюй, працюй! Але чому повинен
Я працювати? Лиш тому, що батько –
Вигнанець раю? Я ж у чому винен?
Я ще не був народжений – не прагнув
До цього – народившись, не люблю
Те, що дало народження мені.
Чом поступився жінці він і змію?
За що тепер страждає? У раю
Те дерево росло й було прекрасне:
Хто ж мав користуватись ним? Якщо
Не він, то нащо виросло воно
На горе їм? У них на всі питання
Є відповідь: “З його святої волі,
А він благий”. Всесильний, то й благий?
Навіщо ж благодать його карає
Мене за гріх батьків моїх?
Та хтось
Іде сюди. Із вигляду то – ангел,
Хоча він більш суворий і печальний,
Ніж ангели: він викликає страх.
Він не страшніший тих, що потрясають
Мечами перед райськими ворітьми,
Біля яких так часто я блукаю,
Щоб здалеку на свій законний спадок –
На райський сад поглянуть мимохідь,
Блукаю доки темрява не вкриє
Едему і безсмертних насолод,
Захованих за стінами твердині
Під наглядом невсипних вартових.
Я не тремтів, зустрівши херувимів,
Чому ж тепер я боязко чекаю
Того, хто наближається? Бо він
Величніший за ангелів; прекрасний,
Як і вони, але чомусь здається –
Вже не такий, як був чи міг би бути:
Сліди скорботи на його чолі,
Хоч я не знаю, чи вона властива
І ангелам? Та він підходить.
Люцифер
(наближаючись)
Смертний!
Каїн
Ти хто такий?
Люцифер
Я – повелитель духів.
Каїн
Якщо це так, навіщо ти їх кинув
Для смертного?
Люцифер
Я співчуваю смертним
І знаю їх думки.
Каїн
Ти можеш знати,
Що мислю я?
Люцифер
Так, це думки усіх,
Хто думає; бо це говорить в вас
Безсмертя.
Каїн
Що, безсмертя? Ні, про нього
Не знаю я, бо з милості Адама
Не їв плодів із дерева життя,
Тоді як мати, з’ївши дуже рано
Плоди пізнання, прирікла до смерті.
Люцифер
Ти житимеш, — не вір їм.
Каїн
Я живу,
Для того лиш, щоб вмерти, бо в житті
Нічого я не бачу, що могло би
Зробити смерть ненависною, крім
Ганебної жадоби до життя,
Яку ніщо не може подолати:
Живу, хоч зневажаю сам себе
І проклинаю час, коли родився.
Люцифер
Так, ти живеш і житимеш: не думай,
Що ти – лиш прах, що плоть твоя – то сутність.
Твій прах умре, а ти навіки будеш
Тим, чим ти був.
Каїн
Чим був лиш? І не більше?
Люцифер
До нас подібним будеш ти, можливо.
Каїн
А ви?
Люцифер
Ми — вічні.
Каїн
Ви щасливі?
Люцифер
Сильні.
Каїн
Щасливі ви, питаю?
Люцифер
Нещасливі.
А ти?
Каїн
Поглянь!
Люцифер
О праху! Ти ще смієш
Нещасним прикидатись!
Каїн
Я нещасний.
А ти, такий могутній, — хто ти є?
Люцифер
Той, хто рівнявся із твоїм творцем
І хто тебе нещасним не створив би.
Каїн
Так, ти і справді виглядаєш богом.
Люцифер
Ні, я не бог, не досягнувши бога,
Хотів би залишитися собою.
Він переміг – нехай царює!
Каїн
Хто — він?
Люцифер
Творець землі, творець людей…
Каїн
І неба,
І сущого на небі. Так співають
Архангели, так батько говорив.
Люцифер
Що їм накажуть, те вони й співають,
Бо їх лякає доля стати тим,
Чим стали ми з тобою в цьому світі:
Ти – між людей, я – між безсмертних духів.
Каїн
А ми з тобою – хто?
Люцифер
Ми – ті істоти,
Хто, власне усвідомивши безсмертя,
Наважились поглянути в обличчя
Всесильному Тирану і сказати,
Що зло його не може буть добром.
Він каже, що створив нас із тобою, —
Та я цього не знаю і не вірю
Його словам, — якщо він нас створив,
То знищити не зможе: ми безсмертні!
Безсмертними повинен був створити,
Щоб мучити без краю. І нехай!
Величний він, але не щасливіший
У величі, ніж ми в своїх ваганнях,
Бо, прагнучи добра, він творить зло.
Хай на своєму пишному престолі
Він створює світи нові знічев’я,
Щоб цим своє розважити безсмертя,
Хай зорі нагромаджує на зорі,
Усе одно самотній він. Якщо б
Він знищити зумів себе самого,
То був би це для всіх найкращий дар.
Та хай собі царює, хай страждає!
Ми, духи, з вами, смертними, хоч здатні
До жалості взаємної; в стражданнях
Полегшення знаходимо ми часто
У співчутті: воно єднає світ.
А він! у власній величі нещасний,
В нещастях не знаходячи відради,
Він творить, щоб творити без кінця!
Каїн
Ти кажеш те, що вже давно неясно
У розумі моєму визрівало:
Ніколи я узгодити не міг
Того, що бачив, з тим, що говорили.
Батьки мені розказують про змія,
Про дерево й плоди його; я бачу
Ворота недоступного Едему
І ангелів палаючі мечі,
Що в рай нас не пускають; знемагаю
У роздумах і праці; відчуваю,
Що я нікчемний, та мої думки
Всесильні! Я мовчав, бо досі думав,
Що я один страждаю. Батько мій
Давно змирився; в матері пропав
Той ризик, що довів їх до прокляття;
Мій брат пасе отари і приносить
Ягнят у жертву господу, який
Звелів, щоб годувала нас земля
Лиш за тяжкі труди; одна сестра
Хвалу йому співає на світанні,
І навіть Ада, що мені найближча,
Моїх думок не може зрозуміти:
Ні в кому не зустрів я співчуття!
Ну, що ж? Вступлю у товариство духів.
Люцифер
Ти вартий бути в цьому товаристві.
Інакше б не побачив ти мене:
Було б доволі й змія.
Каїн
А! Так це
Ти – материн спокусник?
Люцифер
Окрім правди,
Нічим нікого я не спокушаю.
Ви скуштували з дерева пізнання,
А не плоди із дерева життя.
Чи я вам заважав зірвати їх?
Чи я зростив ті, інші, для спокуси
Істот, невинних духом, та цікавих
В невинності святій? Я б вас створив
Богами. Він же вигнав вас із раю,
“Щоб ви плодів із дерева життя
Не скуштували й не були, як боги” –
Такі його слова?
Каїн
Я теж їх чув
Від тих, кому слова ті призначались.
Люцифер
Так хто ж злий дух? Той, хто позбавив вас
Життя, чи той, хто дав знання і радість?
Каїн
З обох дерев було потрібно рвати
Оті плоди, чи зовсім не чіпать!
Люцифер
Один вже ваш; добути б вам і другий.
Каїн
А як?
Люцифер
Чинити опір. Загасити
Ніщо не здатне дух, якщо захоче
Самим собою бути, осереддям
Всього, що навкруги; бо царювать
Він мусить.
Каїн
Чи не ти це спокусив
Моїх батьків?
Люцифер
Я? Праху жалюгідний!
Навіщо б я їх спокушав? І як?
Каїн
Таж змій був духом.
Люцифер
Хто таке казав?
Ніде це не записано у вишніх,
А гордий дух не збреше так. Проте,
Страхи численні й гонор дріб’язковий
Примушують людину перекласти
Ганебні власні вади і гріхи
На духів. Змій був змієм, і не більше,
Але й не менше тих, що спокусились.
Він також прах, та він за них мудріший,
Бо переміг. Навіщо став би я
Приймати образ смертної тварюки?
Каїн
Та твар в собі таїла злого духа.
Люцифер
Ні, твар його лиш розбудила в тих,
З ким говорив язик її підступний.
Кажу тобі, що змій був тільки змієм:
Спитай у херувимів, що повинні
Глядіти заборонені плоди.
Коли віки віків віднині пройдуть,
Нащадки ваші байкою прикрасять
Ваш перший гріх, присвоївши мені
Той образ, що завжди я зневажаю,
Як і усе, що хилиться додолу
Перед безсмертям грізного творця.
Та ми, хто бачив істину, повинні
Розповідати все, як є. Адам
Обманутий плазуючою твар’ю,
Та не плазує вільний дух! Чому
Позаздрити я міг би в межах раю,
Я, простору безмежного володар?
Веду я мову лиш про те, чого,
Хоч би й плодів пізнання скуштувавши,
Не можеш знати ти.
Каїн
То покажи,
Чого не міг би, не бажав я знати?
Люцифер
І серце не здригнеться?
Каїн
Спробуй це.
Люцифер
Наважишся ти глянути на смерть?
Каїн
Її ніхто із нас іще не бачив.
Люцифер
Та доведеться всім її зазнати.
Каїн
Чудовиськом її вважає батько
І плаче мати, вчувши слово “смерть”,
Брат Авель – той до неба зводить очі,
А Селла опускає до землі,
Шепочучи молитву; тільки Ада
Безмовно в очі дивиться мої.
Люцифер
А ти?
Каїн
Коли я слухаю про неї,
Про всемогутню і невідворотну,
Думки в моєму розумі тісняться,
Пекучі і безрадісні думки.
Чи можна нам боротися із нею?
Хлоп’ям іще із левом я боровся
І так стискав його в своїх обіймах,
Що він ревів і поспішав втекти.
Люцифер
Смерть образу не має, та усе,
Усіх земних істот вона поглине.
Каїн
Я смерть вважав істотою. Що може
Таким злостивим бути, крім істот?
Люцифер
Про це спитай руйнівника.
Каїн
Якого?
Люцифер
Тоді творця – зови його, як хочеш:
Він створює, щоб потім руйнувать.
Каїн
Цього я ще не знав, але так само
Подумав я, коли почув про смерть.
Не знаю я, яка вона насправді,
Але вона мені завжди ввижалась
Жахливою. Нерідко уночі
Вдивлявся я у темряву тривожну,
Шукаючи її; я бачив тіні
Край стін Едему, в мороці, де сяють
Мечі в десницях ангелів; жадібно
Я слідкував за тим, що видавалось
Моїй уяві смертю, боячись
І прагнучи побачити її.
Та морок був порожнім і, стомившись,
Я погляд свій звертав тоді до неба,
До міріад зірок, до незчисленних,
Прекрасних, незгасаючих вогнів.
Невже й вони помруть?
Люцифер
Цілком можливо;
Але надовго нас переживуть.
Каїн
Цьому я радий. Смерті їх не хочу.
Вони такі прекрасні! А вона?
Вона щось грізне, та не знаю – що?
Вона усім, і винним, і невинним,
Як кара оголошена: яка?
Люцифер
Знов стати прахом.
Каїн
Як про це дізнатись?
Люцифер
Не відповів би я, коли б не знав.
Каїн
Стать непорушним прахом – це не кара.
Не стати б чимось ще!
Люцифер
Твої бажання
Ганебніші за ті, що мав Адам,
Бо той хоч прагнув знань.
Каїн
Та не життя;
Інакше він повинен був зірвати
Не ті плоди.
Люцифер
Не встиг: прогнали з раю.
Каїн
Жахлива помилка! Повинен був
Спочатку плід життя зірвати батько.
Та він іще не знав добра і зла,
Не знав тоді і смерті. Я про неї
І сам, по суті, знаю ще так мало,
А вже боюсь… того, чого не знаю.
Люцифер
А я, пізнавши все, вже не боюсь
Нічого. В цьому – істинне знання.
Каїн
Навчи й мене.
Люцифер
З умовою.
Каїн
Якою?
Люцифер
Вклонися, як володарю, мені.
Каїн
Таж ти не бог, кого шанує батько?
Люцифер
Не бог.
Каїн
Тоді, напевне, рівний богу?
Люцифер
О ні, нічого спільного не маю
Я з ним – і не жалкую через це.
Я згоджусь бути чим завгодно – вище
Чи навіть нижче – тільки не слугою
Могутності Єгови. Я не бог,
Але мені багато уклонилось,
І буде їх ще більше. Стань же ти
Одним із перших.
Каїн
Я ніколи досі
Не уклонявся батьківському богу,
Хоча нерідко брат мене благає,
Щоб разом богу жертви ми складали.
Чому б я мав вклонятися тобі?
Люцифер
Ніколи перед ним ти не вклонявся?
Каїн
Ти що, не чув мене? Хіба ти сам
Не знав про це, якщо усе ти знаєш?
Люцифер
Та не прихильник бога – мій прихильник.
Каїн
Ні перед ким не хочу я хилитись.
Люцифер
І все ж ти мій, бо непокора богу,
По суті, є покорою мені.
Каїн
Скажи ясніш.
Люцифер
Ти з часом зрозумієш.
Каїн
Відкрий же таємницю існування.
Люцифер
За мною йди.
Каїн
Не можу, бо сестрі
Я обіцяв…
Люцифер
Що обіцяв?
Каїн
Зібрати
Плоди найперші.
Люцифер
Нащо?
Каїн
Принести
Їх на алтар для жертви.
Люцифер
Ти ж казав,
Що досі перед богом не схилявся?
Каїн
Та Авель умолив мене. Бо жертву
Приносить він – не я. Та ще і Ада…
Люцифер
Збентежений ти чим?
Каїн
Моя сестра,
З якою мене мати народила
В один і той же день, вона слізьми
Примусила мене пообіцяти
Зробити це. Я все зроблю для Ади,
Вклонюсь кому завгодно, щоб її
Не бачити в сльозах.
Люцифер
Тоді іди
За мною.
Каїн
Добре.
Ада
(входячи)
Каїне, мій брате!
Я за тобою: полудень надворі –
Час відпочинку й радості, — і нам
Тебе не вистачає. Ти сьогодні
Не працював, та я зробила все;
Плоди дозрілі я уже зібрала.
Ходім.
Каїн
Чи ти не бачиш?
Ада
Бачу – ангел.
Ми бачимо їх часто. Він із нами
Дозвілля час в розмовах проведе?
Каїн
Не схожий він на ангелів, що звикли
Ми бачити.
Ада
То є, можливо, й інші?
Але йому також ми будем раді,
Бо ангели не нехтують людьми.
Каїн
(Люциферу)
Чи йдеш?
Люцифер
Я запитав тебе, чи будеш
Тепер моїм?
Каїн
Я мушу йти за ним.
Ада
І нас покинуть?
Каїн
Так.
Ада
І навіть Аду?
Каїн
Кохана Адо!
Ада
То дозволь мені
Іти з тобою!
Люцифер
Ні, вона не піде.
Ада
Хто ти, що так жорстоко розлучаєш
Людські серця?
Каїн
Він бог.
Ада
А хто про це
Тобі сказав?
Каїн
Говорить він, як бог.
Ада
Так говорив і змій брехливий.
Люцифер
Адо,
Змій не брехав; те дерево пізнання
Дало ж знання?
Ада
Дало. На горе нам!
Люцифер
Та горе це – знання, пізнання, отже,
Змій не брехав; він істину сказав,
А істина і є, по суті, благо.
Ада
Ні, істина несе нам тільки біди:
Вигнання із притулку, труд тяжкий,
Душевний гніт і повсякденний страх,
Жаль за минулим і надії марні
На те, що не повернеться. Не йди,
Мій Каїне, за духом цим! Змирись
Із долею, як ми усі змирились,
Люби мене, як я тебе люблю.
Люцифер
Сильніш за батька й матір?
Ада
О, сильніше!
Але хіба це також смертний гріх?
Люцифер
Не гріх іще, та буде ним пізніше
Для вашого потомства.
Ада
Як! Невже
Моя дочка любити не повинна
Еноха, брата рідного?
Люцифер
Та все ж
Не так, як Ада – Каїна.
Ада
О боже!
Невже вони не будуть ні любити,
Ані життя давати тим створінням,
Що виникли б із їхнього кохання,
Щоб знову одне одного любить?
Хіба не я одна їх годувала?
Хіба не народився батько їх
Від однієї матері зі мною?
Хіба своєю ніжністю й любов’ю
Не множимо ми тих, що будуть ніжно
Любити так, як любимо ми їх,
Як я тебе люблю? Ні, не ходи,
Мій брате, вслід за духом: він чужий.
Люцифер
Але ж я не казав тобі, що ваше
Кохання – гріх: воно злочинним буде
В очах людей, що прийдуть після вас.
Ада
Виходить, що порядність і порок
Залежать лиш від погляду? Тоді
Ми всі – раби…
Люцифер
Рабами навіть духи
Були б, якби погодились бренчати
На арфах, вихваляючи Єгову,
Тому що він, Єгова, всемогутній
І викликає не любов, а жах.
Ада
Хто всемогутній, той і всеблагий.
Люцифер
А чи таким він був колись в раю?
Ада
О, враже невідомий! Не бентеж
Красою незвичайною; ти кращий
Ніж демон-змій, хоча також брехун.
Люцифер
Правдивий я. Ти в матері спитай,
Чи змій збрехав?
Ада
Твоє падіння, мати,
Страшнішим стало для твоїх дітей,
Аніж для тебе; ти хоч власну юність
В Едемі провела у нескінченних
Розвагах із блаженними; а нас,
Що не пізнали раю, обступають
Лиш вороги, що вислови творця
Присвоїли собі і спокушають
Бентежні наші душі невтолимим
Бажанням знань, як спокусив колись
Тебе підступний змій між безтурботних,
Невинних, юних радощів твоїх!
Безсмертному, що став переді мною,
Ані відповісти, ані проклясти
Не можу я; з солодкою боязню
Милуюсь ним – втекти не маю сил:
В його очах принада таємнича,
І я не можу погляд відвести
Від цих очей; у грудях б’ється серце,
Боюсь, та він притягує мене
Все ближче й ближче… Каїне, врятуй!
Каїн
Не бійся, мила Адо: він не демон.
Ада
Але й не бог, не ангел божий: я
І херувимів знаю, й серафимів;
На них не схожий він.
Каїн
Є й вищі духи:
Архангели.
Люцифер
Іще є вищі.
Ада
Є,
Та не блаженні.
Люцифер
Що ж? Якщо блаженство
Для вас тотожне рабству – не блаженні.
Ада
Мені казали: серафими – ніжні,
А херувими – мудрі. Духу мудрий!
Ти – херувим, любов тобі чужа.
Люцифер
Коли кохання гине від знання –
Ким має бути той, кого розлюбиш?
Всезнаючим і мудрим херувимам
Любов чужа; тож, певне, серафими
Лише із необізнаності люблять.
Знання й любов – то речі несумісні,
Це бачимо на прикладі Адама.
Доводиться постійно обирати:
Знання або любов? Адам обрав.
Тепер шанує бога лиш зі страху.
Ада
О Каїне! Ти обери любов.
Каїн
Я народився, сестро, із любов’ю
До тебе. Та у світі більш нічого
Я не люблю, напевне.
Ада
А батьків?
Каїн
Ні, не люблю. Вони ж нас не любили,
Зірвавши заборонені плоди,
Що раю нас позбавило навіки.
Ада
Тоді ми ще на світ не народились,
Але якщо б народжені були,
Хіба ми не повинні їх любити,
Як любимо своїх малих дітей?
Каїн
Мої невинні крихітки! Якби
Я певний був у їх щасливій долі,
Я міг би майже вибачить… Та це
Не вибачать Адамові ніколи!
Ніколи не вшанують чоловіка,
Що сім’я зла посіяв одночасно
Із сім’ям роду людського колись.
У гріх він впав, але йому замало
Було своїх страждань і він зачав
Мене, тебе, всіх нас – небагатьох –
І весь безмірний, нескінченний ряд
Нових людей, що мають народитись
Для гірших мук, для кого стати батьком
Повинен я! Твоя любов і юність,
Моя любов і радість, мить блаженства,
Усе, що я люблю в тобі і дітях –
Усе веде шляхом гріха й скорботи,
Лиш зрідка нам даруючи відраду,
І нас, і їх до смерті. Обдурило
Нас дерево пізнання: гріх відбувся,
Та що ми знаєм про життя і смерть?
Ми знаємо одне: що ми нещасні.
Ада
Я не нещасна, Каїне, коли б
І ти щасливим був…
Каїн
То будь одна
Щасливою; не потребую я
Того, що дух принижує в мені.
Ада
Одна не можу бути я щаслива;
Та з тими, що близькі мені, змогла би!
Думки про смерть мене ще не бентежать.
Вона незрозуміла і тому
Здається не страшною, хоч від інших
Я чую протилежне.
Люцифер
Так одна
Не можеш бути ти цілком щаслива?
Ада
Хто ж може бути добрим і щасливим
В самотності? Вона мені завжди
Здавалася гріхом, якщо надовго
Я розлучалась з рідними людьми.
Люцифер
Але ж самотній бог; невже і він
Не добрий, не щасливий?
Ада
Не самотній:
Є ангели і смертні – він щасливий,
Даруючи їм щастя; адже радість
У тому, щоб раділи всі навкруг.
Люцифер
А батько твій, що вигнаний із раю,
Щасливий він? А Каїн? Ти сама?
Душа твоя спокійна?
Ада
Ні, на жаль.
Та бачу: ти не ангел.
Люцифер
Ні, не ангел.
Але чому – спитай у всеблагого,
Всесильного творця: він таємницю
Найкраще знає, чом одні змирились,
А інші збунтувались – і даремно,
Як ангели нам кажуть. Тільки я
Цей спротив недоцільним не вважаю.
Хто мислить самостійно, той іде
До істини, що радує наш зір,
Немов зоря у сутінках світанку.
Ада
Вона прекрасна; я її люблю
За цю красу.
Люцифер
Боготвориш чи любиш?
Ада
Батьки лиш одного боготворять,
Незримого.
Люцифер
Незриме виявляє
Себе в прекрасних символах. Зоря
Є полководцем зоряної раті.
Ада
Мій батько й бога бачив.
Люцифер
Так. А ти?
Ада
Я бачила творця в його творіннях.
Люцифер
А у істоті?
Ада
В батькові хіба що,
Який подібний образу Єгови,
Чи в ангелах, що схожі із тобою.
Їх образ променистіший, ніж твій,
Хоч не такий він владний і прекрасний:
Неначе тихий полудень – вони,
А ти – то ніч, нічний ефір, де хмари,
Біліючи, у синяві пливуть,
Де зорі вицятковують вогнями
Високий, таємничий небозвід.
Ці незчисленні, блимаючі ніжно,
До себе закликаючі зірки
Наповнюють слізьми уважні очі,
Як зараз ти. Здаєшся ти нещасним,
Та не роби нещасними і нас!
Я плачу через тебе.
Люцифер
О, ці сльози!
Якби ти знала, скільки їх на світі
Іще проллється!
Ада
Мною?
Люцифер
Усіма.
Ада
Ким саме?
Люцифер
Міріадами створінь,
Мільйонами мільйонів на землі,
Спустошеній, заселеній повторно,
І в пеклі, переповненому вами
Й нащадками.
Ада
О Каїне! Цей дух
Нас проклинає.
Каїн
Він мене веде.
Ада
Веде – куди?
Люцифер
Туди, де він пробуде
Лише годину, та побачить те,
Що створювалось безліччю віків.
Ада
Чи це можливо?
Люцифер
А хіба творець
За шість коротких днів не зміг створити
Ваш світ з уламків іншого? Чому ж
Я, помічник у створенні його,
Не можу показати за годину
Те, що творець зробив чи зруйнував
За кілька діб?
Каїн
Веди мене.
Ада
Він справді
Повернеться до мене за годину?
Люцифер
Ми часом не обмежені. Я вічність
Вмістити можу в мить, а мить єдину
Перетворить на вічність. Знай, що духи
Вимірюють тривалість існування
Не тим, чим ви. Але це – таємниця.
Іди за мною, Каїне.
Ада
Та він
Повернеться до мене?
Люцифер
Так, він перший,
За виключенням тільки одного,
Хто з тих країв повернеться на землю,
Щоб світ, іще порожній і безмовний,
Людьми з тобою разом заселить.
Ада
Де ти живеш?
Люцифер
У просторі. Де можу
Я існувать? Там, де існує бог.
Все в світі поділив я: вічність, час,
Життя, загибель, простір, землю, небо
І те, що ні земля, ні небо – світ,
Який вже заселили чи заселять
Ті, що жили, чи тільки будуть жити
І там, і тут. Я поділив із богом
Усе, чим володіє він. Мені
Покірне й те, що непідвладне богу.
Якби не був могутнім я, хіба
Я був би тут? Тут ангели витають.
Ада
Та ангели витали і в раю,
Де говорив лукавий змій.
Люцифер
Ти чуєш –
Тебе я кличу, Каїне? Якщо
Бажаєш знань, тоді іди за мною –
Втамуєш спрагу навіть без плодів
Із дерева пізнання, що навіки
Могли б тебе позбавити тих благ,
Які ще залишив тобі мій ворог.
Каїн
Я вже іду.
Люцифер і Каїн ідуть геть.
Ада
(услід їм)
О Каїне! Мій брате!
