Дія третя
Сцена перша
Місцевість поблизу Едему. Каїн і Ада
Ада
Іди тихіше, Каїне.
Каїн
Та добре,
Але чому?
Ада
Он там під кипарисом
На листі спить наш хлопчик.
Каїн
Кипарис!
Похмурий він; навіщо ти поклала
Під ним дитя? Він виглядає так,
Мов журиться за тим, що покриває.
Ада
Та він тінистий, добре захищає
Від спеки тих, що сплять.
Каїн
Останнім сном
І вічним. Та ходімо до Еноха.
Підходять до дитини.
Який він гарний! Як палають щічки!
Рум’янець не поступиться трояндам,
Розкиданим довкола.
Ада
Подивись,
Як гарно він відкрив свої вуста!
Ні, не цілуй; він виспався і скоро
Прокинеться, та жаль будити!
Каїн
Добре,
Я стримаюсь, вгамую власне серце.
Він спить і посміхається! Спи мирно
І посміхайся, юний спадкоємцю
Землі такої ж юної, як ти!
Спи безтурботно! Ти ще проживаєш
Години й дні невинності і щастя.
Не рвав ти забороненого плоду,
Іще не знаєш сорому. Пізніше
Настане час розплати за гріхи,
Яких ні ти не скоїв, ані я.
Тож спи спокійно! Щічки зашарілись;
З-під довгих вій, і темних, і тремтячих,
Мов темний і тремтячий кипарис,
Просвічує небесною блакиттю
Його дрімотна посмішка… Він спить
І снить – про що? Про рай!.. Хоч в сні побач
Його, мій сину! Він для нас – лиш мрія:
Ніколи і нікому вже із смертних
В його садах заквітчаних не бути!
Ада
Не ремствуй і даремно не тужи,
Мій Каїне, над сином за Едемом!
Його вже не повернеш. Та невже
Нам іншого створити неможливо?
Каїн
Де?
Ада
Де завгодно: раз зі мною ти –
То я щаслива буду і без раю.
Чи я не маю діток, чоловіка,
Не маю батька, брата і сестри?
Чи я не маю матері, якій ми
Обоє зобов’язані життям?
Каїн
І смертю зобов’язані також.
Ада
О, Каїне! Той дух, з яким ходив ти,
Тебе іще сильніше засмутив.
Я думала, що дивні ті видіння,
Які пропонував він показати,
Світів, що ще живуть і вже померли,
Твій розум заспокоять, збагативши
Тебе пізнанням істини; та бачу,
Що дух приніс одне лиш зло. І все ж
Йому я вдячна й вибачить готова
За те, що ти з мандрівки повернувся
До нас так швидко.
Каїн
Швидко?
Ада
Так, пройшло,
Відколи ми з тобою розлучились,
За сонцем десь приблизно дві години.
Каїн
Я бачив зблизька сонце, споглядав
Світи, в яких колись воно світило,
Але ніколи не освітить більше,
І ті світи, що сонячного світла
Не бачили одвіку: і здавалось,
Що промайнули роки.
Ада
Лиш години.
Каїн
Виходить, що вимірює свідомість
Плин часу тим, що бачить: сум чи радість,
Нікчемність чи величність; ось і я,
Розглядуючи витвори безсмертних,
Слідкуючи за згаслими зірками,
За вічним і величним, ніби й сам
Брав участь у величному; тепер
Я знову – прах і знову розумію,
Що я – ніщо: дух істину сказав.
Ада
Ні, дух сказав неправду. Сам Єгова
Про це не говорив нам.
Каїн
Та створив
Нікчемними; він поманив нас раєм,
Безсмертям, та, створивши нас із праху,
У прах поверне – і за що?
Ада
Ти знаєш,
За гріх батьків.
Каїн
А ми – хіба ми винні?
Вони грішили, хай вони й помруть.
Ада
Недобре ти сказав; такі думки,
Напевне, запозичив ти у духа.
А я готова вмерти – тільки б наші
Жили батьки.
Каїн
Якби ж було можливо,
Щоб жертва вгамувала Ненаситність,
І цей малюк, що мирно спочиває,
І ті, які народяться від нього,
Вже не зазнали смерті і страждань.
Ада
Як знати, чи не буде рід Адама
В майбутньому врятовано колись
Жертовною спокутою?
Каїн
Спокута!
Але у чому винні ми? Чому
Повинен я за гріх, який не скоїв,
Загинути або чекати жертви
За таємничий, безіменний гріх,
Що полягає у жадобі знань?
Ада
О, Каїне! Ти кажеш, що не грішний,
А сам грішиш: слова твої – блюзнірство.
Каїн
Тоді залиш мене.
Ада
Ніде й ніколи,
Хоч би і сам творець тебе залишив!
Каїн
А що це височіє?
Ада
Вівтарі,
Які позводив Авель. Він бажає
З тобою разом жертви принести.
Каїн
Та хто йому сазав, що я погоджусь
З ним поділять корисливі молитви,
В яких не відшукать благоговіння,
А є лиш страх? Давать хабар Творцю?
Ада
Без сумніву, він робить добре.
Каїн
Досить
І одного для цього вівтаря.
Мені нема що спалювать.
Ада
Та богу
Угодний кожен дар, якщо приносять
Йому дарунки вдячно і покірно:
Спали, приміром, квіти чи плоди…
Каїн
Я працював: орав і сіяв хліб,
З прокляттям згідно умивався потом.
І маю буть покірним в боротьбі
За мій насущний хліб? І бути вдячним
За те, що мушу плазувати в праху,
Бо сам я прах і повернусь у прах?
Що я? Ніщо. І я за це повинен
Ханжою бути і робити вигляд,
Що дуже задоволений життям?
І каятись у батькових гріхах?
Та їх давно спокутували ми
Хоч би і тим, що вже перетерпіли,
І ще віки, наврочені прокляттям,
Покутувати буде рід людський.
Мій хлопчик спить так солодко й не знає,
Що носить зерна вічної скорботи
Для безлічі синів своїх! О, краще б
Схопити і розплющити об камінь
Його, ніж дати…
Ада
Каїне! Не смій!
Це ж наше – і твоє, й моє – дитя!
Каїн
Не бійся! Я нізащо не стривожу
Його нічим, хіба що поцілунком.
Ада
Я вірю, та слова твої жахливі!
Каїн
Я говорив, що краще зразу вмерти,
Ніж в муках жити і у спадок дітям
Лишити їх! Якщо тебе лякають
Такі слова, скажу інакше: краще б
Тим дітям не з’являтися на світ.
Ада
О, ні, не говори так! А блаженство
Буть матір’ю – їх пестити й любити?
Та син вже прокидається. Мій милий!
Підходить до дитини.
О, Каїне! Як повен він життя,
Здоров’я, сил, краси! Який він схожий
На мене – і на тебе, та тоді лиш,
Коли ти безтурботний і спокійний.
Тоді усі ми схожі, чи не правда?
Люби ж нас, — і люби себе самого
Заради нас, — для нас ти найдорожчий!
Дивися, він сміється, простягнув
До тебе руки, дивиться так ясно
Тобі у очі… Не кажи про муки!
Позаздрити могли б нам херувими:
Вони дітей на мають, бідолашні.
Благослови ж його!
Каїн
Благословляю
Тебе, мій сину, хоч не певен зовсім,
Що може зняти змієве прокляття
Благословення смертного.
Ада
Амінь!
Благословення батькове сильніше
Усіх проклять плазуючої тварі.
Каїн
Не впевнений у цьому. Та нехай
Його боронить це благословення!
Ада
Наш брат іде сюди.
Каїн
Твій, Адо, брат.
Авель
(входячи)
Господній мир з тобою, старший брате!
Каїн
Мир і тобі!
Авель
Сестра мені казала,
Що мандрував ти разом з вищим духом
За межами, звичайними для нас.
Він був із тих, з ким бачимось, говорим
І хто до батька нашого подібний?
Каїн
Ні.
Авель
То навіщо спілкуватись з ним?
Можливо, він є ворогом творця.
Каїн
Він друг людей. А той, кого назвав ти
Творцем, він хто для нас?
Авель
Назвав творцем!
Ти, Каїне, сьогодні дивний. Сестро,
Іди – ми будем спалювати жертви.
Ада
До зустрічі, мій Каїне! Цілуй
Своє мале дитя, — його невинність
І Авеля молитви хай повернуть
Тобі і мир, і віру!
Іде геть з дитиною.
Авель
Де ти був?
Каїн
Не знаю.
Авель
Як? Тоді, можливо, знаєш,
Що бачив ти?
Каїн
Усе: безсмертя, й смерть;
І нескінченність простору, і велич
Світів, які розкидані у ньому,
Давно померлих та іще живих;
І цілий вихор сяючих зірок,
Палючих сонць і місяців холодних.
Я слухав спів їх сфер навколо мене.
Як після цього з смертним говорить?
Залиш мене.
Авель
Твоє пашить обличчя
І очі сяють незвичайним блиском,
Твої слова незрозумілі й дивні.
Що означає це?
Каїн
Це означає…
Тобі не зрозуміть. Залиш мене!
Авель
Не перш, ніж ми помолимось з тобою
І проведемо спалювання жертв.
Каїн
Прошу тебе – зроби це, брате, сам.
Тебе Єгова любить.
Авель
Я надіюсь,
Що любить нас обох.
Каїн
Та більш тебе.
Мене це не засмучує: ти вартий,
Щоб господу служити, — то й служи,
Але без мене.
Авель
Каїне, я був би
Негідним сином і негідним братом,
Коли б не шанував тебе і батька;
Тому й прошу тебе головувати
При вівтарі, як старшого.
Каїн
Та я
Не домагався першості ніколи.
Авель
То не відмов мені хоча б сьогодні.
Я бачу, що душа твоя страждає
В затьмаренні якомусь, і молитва,
Можливо, заспокоїла б тебе.
Каїн
Ні, Авелю. Ніщо не може дати
Мені душевний спокій і ніколи
Його не знав я. Краще я піду,
Аніж тобі я буду заважати
У здійсненні високої мети.
Авель
Ні, ми повинні йти до неї разом.
Тебе благаю, брате!
Каїн
Добре, згоден.
Що мушу я робити?
Авель
Обирай
Один із вівтарів.
Каїн
Яка різниця?
Вони обидва з дерна і каміння.
Авель
І все ж потрібно вибрати.
Каїн
Я вибрав.
Авель
Оцей? Він вищий, як і має бути
Для старшого між нами. А тепер
Ти приготуй жертовні подарунки.
Каїн
А де твої?
Авель
Ось первістки від стад:
Їх, як пастух, я принесу у жертву.
Каїн
Я землеробець, я не маю стад
І мушу принести у жертву богу
Те, чим за труд віддячує земля.
Розводять вогонь на вівтарях.
Авель
Ти, брате, маєш висловити першим
Хвалу творцю і жертви принести.
Каїн
Ні, ти почни, — невмілий я в молитвах
І в жертвах; я робитиму, як ти.
Авель
(стаючи навколішки)
О, боже! Ти, хто в нас вдихнув життя,
Хто нас благословив і не дозволив
Загинуть дітям грішників, які
Загинули б навіки, безперечно,
Якби твоє незмінне правосуддя
Не зм’якшувалось благостю твоєю
До їх неправд великих! Боже вічний,
Творець життя, і світла, і добра,
Єдиний вождь, що всіх веде до блага
Своєю всемогутньою рукою
І благостю безмірною! Прийми
Від першого на світі пастуха
Оцих безгрішних первістків від стад,
Дарунок недостойний і нікчемний,
Як все нікчемне в світі поруч тебе,
Але який приноситься сумирно,
Як скромний вияв вдячності того,
Хто на очах небес твоїх пресвітлих
Складає жертву цю і повергає
Себе у прах, з якого він постав,
І воздає хвалу тобі – навіки!
Каїн
(не схиляючи колін)
О ти, незнаний мною! Ти, всесильний
І всеблагий – для тих, хто забуває
Зло справ твоїх! Єгова на землі!
Бог в небесах, — можливо, ти й інакші
Імення маєш, — бо несповідимі
Твої шляхи й властивості! Якщо
Моліннями потрібно ублажати
Тебе, то ти прийми їх! Як і жертви,
Якщо потрібні жертви, щоб пом’якшить
Твій дух: ось дві істоти їх поклали
На вівтарі. Якщо ти любиш кров,
То ось вівтар паруючий, залитий,
Тобі в догоду, кров’ю жертв, що тліють
В кривавому серпанку; а якщо
Плоди землі, що викохані сонцем,
І мій вівтар безкровний не обійдеш
Ти милістю своєю, то поглянь
На нього теж. Той, хто його прикрасив,
Є тільки те, що сам же ти й створив,
І не шукає благ, які даються
За жертви і молитви. Можеш вбити
Його, якщо поганий він для тебе, —
Ти владний над беззахистним! Або,
Якщо він добрий, ти його помилуй.
Роби, що хочеш, все в твоїх руках:
Ти навіть зло назвати можеш благом,
А благо – злом. Хто буде суперечить?
Хто може засудити всемогутність?
Ти – бог, а я – лиш раб твоїх велінь!
Вогонь на жертовнику Авеля розростається
в стовп сліпучого полум’я і піднімається до
неба; в той же час вихор перекидає жертовник
Каїна і далеко розкидує по землі плоди.
Авель
(стоячи навколішках)
Молися, брате! Не гніви Єгову:
Він по землі плоди твої розсіяв.
Каїн
Земля дала, нехай земля і візьме,
Щоб до життя нового відродити.
Кривава жертва більше догодила:
Дивись, як небо жадібно ковтає
Вогонь і дим, що напоїв ти кров’ю.
Авель
Не думай про сприймання жертв моїх;
Молись і кращі жертви приготуй
Для спалювання, доки ще не пізно.
Каїн
Я більше жертв приносити не буду
І не стерплю…
Авель
(встаючи з колін)
Що хочеш ти робити?
Каїн
Додолу хочу скинути жертовник,
Залитий кров’ю безневинних агнців,
Яких прирік ти, брате, на заклання, —
Учасника облесливих молінь.
Авель
Не додавай до слів своїх безбожних
Діянь безбожних! Не чіпай вівтар:
Освячений він іменем Єгови
І божою відрадою Його!
Каїн
Його відрада – то вогонь і чад
На вівтарях, паруючих від крові;
То — бекання наляканих овець,
Що тужать за ягнятами своїми,
Які покірно вмерли під твоїм
Ножем благочестивим! Геть з дороги!
Ця кровожерність більше не повинна
Під сонцем бути і ганьбити світ!
Авель
Одумайсь, брате! Силою не зможеш
Ти ним заволодіти: та якщо
Тобі потрібен він для жертв нових,
То ти його візьми.
Каїн
Для жертв нових?!
Геть! Бо інакше жертвою цією…
Авель
Що ти сказав?
Каїн
Пусти! Пусти мене!
Твій бог до крові жадібний, — стривай же:
Вона іще проллється! Відійди!
Авель
В ім’я господнє я тепер встаю
Між вівтарем священним і тобою:
Він господу угодний.
Каїн
Відійди,
Якщо життям ти дорожиш хоч трохи!
Я дерен цей розкидаю довкола,
Інакше…
Авель
Бог дорожчий за життя.
Каїн
(вражаючи Авеля головешкою, схопленою з жертовника)
То хай життя і прийме він у жертву!
Бог любить кров.
Авель
(падаючи)
Що ти накоїв?
Каїн
Брате!
Авель
Прийми, господь, мою покірну душу
І не карай убивця: він не відав,
Що робить. Брате Каїне, дай руку –
Дай руку… і скажи нещасній Селлі…
Каїн
(після хвилинного заціпеніння)
Рука!.. Вона червона, та чому?..
Повільно оглядається після довгого мовчання.
Де я? Один! Де Авель? Чи можливо,
Що Каїн – я? Устань, прокинься, брате!
Скажи, чому лежиш ти на землі?
Тепер не ніч… Чому такий блідий ти?
Що сталося з тобою? Ще сьогодні
Ти був здоровий. Брате, не жартуй, —
Прошу тебе.Удар мій був жахливий,
Але ж він не смертельний… І чому
Ти йшов йому назустріч? Я ударив,
Але ж я тільки вдарив! О, я знаю, —
Ти хочеш налякать мене! Зітхни,
Поворухнись, — хоч раз поворухнись!
Ось так… ось так… Ти дихай, брате, дихай!
О, боже мій!
Авель
(ледве чутно)
Хто тут благає бога?
Каїн
Убивця твій.
Авель
Хай бог йому пробачить.
Не забувай про Селлу, брате; в неї
Зоставсь лиш ти.
Вмирає.
Каїн
А я не маю брата!..
Але чому він дивиться? Таж смерть
До сну подібна, що склепляє очі…
Чи він живий? Ось і вуста відкриті,
Мов дихають… Та подиху немає.
А серце – чи не б’ється серце?.. Ні!
То де я? Уві сні чи наяву?
Усе пливе перед очима… Що це?
Роса?
Торкається рукою чола, потім дивиться на неї.
Ні, не роса! То кров – кров брата!
І я її пролив! Тепер навіщо
Мені життя, коли його відняв я
У рідної, найближчої людини?
Та він не мертвий! Смерть хіба – мовчання?
Ні, встане він, — я почекаю поруч,
Я буду стерегти його. Життя
Все ж не таке нікчемне, щоб погаснуть
Так легко. Чи давно він говорив?
Скажу йому… Та що? Послухай, брате!..
Ні, щось не так – бо він не відгукнеться
На поклик цей: брат не убив би брата…
Та все ж таки… Та все ж таки – хоч слово!
Хоч звук один із вуст його, щоб я
Міг витримати свій самотній голос!
Входить Селла.
Селла
Я чую ніби стогін, — хто тут стогне?
Он Каїн, он і Авель розпростертий…
Чому лежить він, Каїне? Він спить?
Чому такий блідий він? Звідки кров?
Ні, то не кров! Не може бути кров’ю!
Мій Авелю! Що значить це? Що сталось?
Не дихає, не рухається, руки
Закам’яніли… Каїне, як міг ти
Йому на допомогу не прийти?
Ти б відігнав убивцю, ти могутній,
Ти врятувати мав його… Батьки!
Де ви? Де Ада? Смерть прийшла на землю!
Біжить геть, закликаючи батьків.
Каїн
І хто сюди привів її? Це я ,–
Кому думки про смерть такі огидні,
Що отруїли все життя раніше,
Ніж вигляд я пізнав її ,– це я
У світ закликав смерть, штовхнувши брата
В її холодні і німі обійми,
Неначе без моєї допомоги
Вона б не пред’явила прав своїх!
Нарешті я отямився, проснувся,
Але ніколи не проснеться він!
Входять Адам, Єва, Ада і Селла.
Адам
Мене сюди закликав голос Селли,
І що я бачу? Та невже це – правда?
Так ось воно яке – прокляття змія!
Єва
Мовчи про нього: глибоко у груди
Вп’ялися зуби змія! Мій найкращий,
Мій Авеле коханий! О, Єгово!
Ця кара більша, ніж мої гріхи!
Адам
Хто, Каїне, зробив це? Ти і Авель
Були удвох, — скажи, хто це зробив?
До нас ворожий ангел, що від бога
Відмовився, чи може, дикий звір?
Єва
У цій пітьмі, як блискавка, майнула
Зловісна думка: глянь на головешку –
Вона в крові!
Адам
Скажи хоч слово, сину;
Скажи, переконай нас, що в нещасті
Ти неповинний.
Ада
Каїне, скажи їм,
Скажи, що ти невинний.
Єва
Я вже бачу,
Що винен він; він голову схилив
І закриває свій шалений погляд
Рукою, по якій стікає кров.
Ада
О, мати, ти несправедлива… Чом же
Ти, брате, не спростуєш звинувачень,
Які із вуст у матері зірвались
В хвилину мук безумних?
Єва
О, Єгово!
Будь проклятий він змієвим прокляттям!
Нехай зазнає вічної скорботи,
Хай буде…
Ада
Мати! Зупинись, — він син твій,
Він чоловік, він брат мій…
Єва
Він тебе
Позбавив брата, Селлу – чоловіка,
Мене позбавив сина. Хай же він
Іде з моїх очей навіки! Узи
Я розриваю з ним, що уз братерських
Не пощадив. О, смерте! Чи не я
Тебе ввела в наш світ? Чом не мене ти
Забрала з нього?
Адам
Єво! Ти доводиш
Свою печаль до ремствувань на бога.
Давно була провіщана нам доля,
І ось збулось пророцтво, — то покірно
Схилімось перед господом: хай буде
Його священна воля!
Єва
Не господь –
А він, оцей жорстокий привид Смерті,
Якого породила я на світ,
Щоб він мерцями всіяв нашу землю,-
Його убив! Хай будуть же над ним
Прокляття всіх живих! Нехай у муках
Втікає він в пустелю, як із раю
Втікали ми, аж поки рідні діти
Не вб’ють, немов собаку, братовбивцю!
Нехай мечі палючі херувимів
Його женуть по світу дні і ночі!
Нехай плоди земні на прах і попіл
Для нього перетворяться; хай змії
Устелять шлях його; нехай траву,
Де голову він схоче прихилити,
Усіють скорпіони! Хай вві сні
Свою він жертву бачить; наяву
Хай бачить він зловісний образ Смерті!
Нехай усі струмки, коли від спраги
Він припаде нечистими вустами
До їхніх вод, струмками крові стануть!
Нехай з ним ворогують всі стихії!
Нехай живе він у смертельних муках,
А смерть йому хай буде гірше смерті!
Згинь, братовбивце! Хай оце ім’я
Віднині світ замінить словом Каїн,
І будеш ти ненависний навіки
Для міріад синів твоїх. Усюди,
Де ступиш ти, нехай трава засохне!
Нехай відмовить ліс тобі у тіні,
Земля – у житлі, прах – в могилі, сонце –
У сяйві, небеса – в опіці божій!
Іде геть.
Адам
Іди від нас: ми жить не можем разом.
Іди! Облиш померлого – віднині
Ми не повинні більше зустрічатись.
Ада
Будь милосердний, батьку! До проклять
Не додавай іще одне прокляття!
Адам
Я не кляну. Його прокляття – совість.
Ходімо, Селло!
Селла
Мушу доглядати
За тілом чоловіка.
Адам
Прийдеш знову,
Коли відійде той, хто уготовив
Тобі жахливу долю.
Селла
Дай хоч раз
Поцілувати цей холодний прах
І ці вуста, що назавжди замовкли!
Адам і Селла плачучи ідуть.
Ада
О, Каїне! Ти чуєш: ми повинні
Іти. Я вже готова, — треба взяти
Своїх дітей. Я понесу Еноха,
Ти – дівчинку. Нам треба ще до ночі
Знайти нічліг, щоб в темряві, в пустелі
Не заблукать. Та ти мовчиш, не хочеш
Відповісти мені – своїй дружині?
Каїн
Залиш мене.
Ада
Та всі тебе лишили!
Каїн
І ти залиш. Хіба ти не боїшся
Жить з Каїном, з убивцею?
Ада
О, ні!
Боюсь лиш розлучитися з тобою.
Мене твій гріх тяжкий приводить в трепет,
Та чи мені судить? Суддя – всевишній.
Ти чуєш голос?
Голос
Каїне!
Ада
Ти чуєш?
То голос ангела.
Входить ангел господній.
Ангел
Де брат твій Авель?
Каїн
Хіба я сторож братові своєму?
Ангел
О, Каїне! Що заподіяв ти?
Невинна кров до господа волає.
Ти проклятий землею, що отверзла
Свої вуста, щоб цю прийняти кров.
За труд тяжкий вона тобі віднині
Не дасть плодів. Віднині ти на світі –
Бурлака безпритульний.
Ада
Він не зможе
Таку сувору витримати кару;
Вигнанець і бурлака на землі,
З очей господніх вигнаний тобою,
Беззахисним залишиться: усякий
Зустрічний може вбити.
Каїн
О, якби!
Та хто мене уб’є? Хто перестріне
На цій безлюдній, цій пустій землі?
Ангел
Раз ти на брата зміг підняти руку,
Хто може захистить тебе від сина?
Ада
Будь милосердним, ангеле! Як можна
Подумати, що я грудьми годую
Майбутнього лихого батьковбивця?
Ангел
Тоді він буде лиш таким, як батько.
Чи не обох їх Єва годувала:
Того, хто вбив, і хто лежить у праху?
Від братовбивця може народитись
І батьковбивець. Та цього не буде:
Велів мені господь печать накласти
На Каїна, щоб він в своїх блуканнях
Був завжди неушкодженим. Тому
У семеро воздасться, хто посміє
На нього посягнути. Підійди-но.
Каїн
Скажи, навіщо?
Ангел
Щоб твоє чоло
Затаврувать і тим охоронити
Від рук убивць.
Каїн
Ні, краще смерть!
Ангел
(накладаючи тавро на чоло Каїна)
Ти мусиш
І будеш жить.
Каїн
Моє чоло палає,
А мозок мій палає ще сильніше.
Але нехай зустріну все, що можу.
Ангел
Ти був з дитинства впертий і жорсткий,
Як грунт, який повинен обробляти,
А брат – сумирний, лагідний, покірний,
Як вівці стад, які він випасав.
Каїн
Я був зачатий в дні гріхопадіння,
Коли батьки тужили ще за раєм
І мати не позбулась влади змія.
Я син гріха, та я не прагнув жити,
Не сам створив свій темний дух; якби,
Хоча б ціною власного життя,
Я міг у смерті випрохати брата…
Невже не прийме смерть цієї жертви?
Хай встане він, а я зроблюся мертвим.
Він був миліший богові; нехай же
Він знов життям наповниться, а я
Позбавлюся його тяжкого гніту!
Ангел
Ти мусиш жити. Гріх твій – незгладимий.
Іди, відбудь свої убогі дні
І більше не затьмарюй їх гріхами.
Зникає.
Ада
Він вже пішов. Ходімо й ми. Я чую
Як плаче наш синочок.
Каїн
Мій малюк
Не знає сам, за чим він гірко плаче;
А я, що кров пролив, уже не можу
Лить сльози, хоч усіх річок Едему
Не вистачить, щоб змити з себе гріх.
Чи певна ти, що син мене пробачить?
Ада
Коли б не так, то я…
Каїн
Облиш погрози,
Багато їх наслухались; іди,
Бери дітей – прийду я незабаром.
Ада
Тебе не залишу я тут самого.
Ходімо звідси разом.
Каїн
О, безмовний
І вічний викривачу! Кров твоя
Все в світі заступила. Я не знаю,
Що ти тепер; але якщо ти бачиш,
Чим став твій брат, то ти пробач того,
Кому уже ні бог, ні власне серце
Спокою не повернуть. Прощавай!
Не смію, не повинен я торкатись
Того, чим став ти від моїх же рук.
Я, хто одною матір’ю з тобою
Народжений, хто з братньою любов’ю
Тебе до серця часто притискав
В щасливі роки юності, — я більше
Тебе вже не побачу й не наважусь
Зробити те, що мав би ти зробити
Для мене – прах покласти у могилу,
Щоб поховати смертного уперше.
О, земле! Земле! За усі дарунки,
Що ти мені робила, повертаю
Тобі лиш труп!..
Ходімо у пустелю.
Ада
(припадаючи до тіла Авеля і цілуючи його)
Жахливо й передчасно ти загинув,
Мій брате! Та з усіх, хто сльози ллє,
Лиш я одна приховую скорботу.
Повинна я не проливати сльози,
А утішати рідних. Та ніхто
Не тужить так, як Ада, за тобою,
Як і за тим, хто став твоїм убивцем…
Ну, Каїне, ходімо! Я готова
З тобою йти світ за очі.
Каїн
На схід
Лягла нам путь. Там мертвий край, він більше
Для мене личить.
Ада
То веди! Ти станеш
Моїм вождем віднині; хай же буде
Твоїм – наш бог. Ходімо по дітей.
Каїн
А він – він був бездітним. І навіки
Не стало джерела, яке потомством
Могло прикрасить їх життя подружнє
І зм’якшити серця моїх нащадків,
З’єднавши згодом чад його й моїх.
Ада
Мир братові навіки!
Каїн
А мені?
Ідуть геть.
