Ніщо — ніде, лиш серце — лускокрилі,
Які — ледь — біль, що — на всю прірву — зблисне,
Ще заки доля — довбнею — лулусне,
Вивільнюючи — з черепа — макрелі.
В повітрі вогкім дефілюють кралі,
Навколо ширячи огуддя млосне.
Терени смутку, що — скелясту власність,
Якою — смерть, що — путівці і ролі,
Де скарабей — на манівцях лускатих —
Сонця — в свідомості — погаслі котить.
Й де все дзюрчить й дверима — навстіж — ляска,
У невимовне біжучи з колиски —
Крізь вушко голки, що — на маґістраль.
Сам. Сам. — І не сховатися від стріл.
