Свідомість, що — на мить, в анабіоз,
Знов засвітилася — й нову криву.
Змінився вміст і розмір коливань.
За цятку світла — скрізь — тяжкі бої.
Довкілля зменшилось — на сплеск, бо є
Ще соломина, що — від зла й провин.
Зі щілин — морок, — спів сирени, — зве, —
Не прірва — в’юн, і день і ніч — борня.
Та вихід — щораз тяжче — з покалічень
На світ новий — з-під ложок і скорочень,
Дарма — де брухт, — алеї із азалій
Роти відкрили, й промовляють зела,
Хоч коло вужчає, й час-теребій
Все далі — розгалуження рябе.
