Із книги Знак
Набік перехилившись від удавань,
Із вуха ллє – самі пружини – суміш
Зірчасту, вглиб притемнену басами,
Сягнисте тісто, що – на цифру дев’ять.
Кипить вода в нозі. Із середовищ,
Що – поруч дровами – бар’єр – косими,
Рівняються на кисень геть у всьому.
Й чалапає семикопитне диво,
Тримаючи в руці, як грушу, вогник,
Що цей світ – миттю – в невимовне вигне
Кулястий плід – порепаний – бавовни,
Де вже півтулуба перебуває. –
У інші двері – в поспіху – клієнт,
І – на стоніжку, що – стегенць мільйон.
