Айстра личко своє ніжне
підставила красеню Морозу —
а мо’, поцілує?
Поцілував Мороз Айстру,
аж похилила вона голівку
до самого долу.
Поки Мороз усі квіти перецілував,
то лишився сам як палець —
хто його пожаліє?
Накинувся Мороз на дерева й будинки,
а тоді — на високі хмари,
та й ну їх трусити, мов груші.
І навалило стільки снігу,
що поховало геть усі квіти,
які Мороз перецілував, —
ніби ніколи нічого й не було.
