Отам, у траві травучій,
сидять яблука.
Їхні серденька-зернятка
перестукуються,
перегукуються:
— Еге, холодно?
— Еге, мокро?
— Хто нас знайде?
— Хто нас підніме?
— Хто нас умиє?
— Хто нас погладить?
— А хто нас з’їсть?
- Наступний вірш → Галина Кирпа – Велика Зірка і манюня
- Попередній вірш → Галина Кирпа – І це називається літо
(Оцінок ще немає)