Гей, гук, мати, гук,
Де козаки п’ють,
І веселая
Та доріженька,
Куди вони йдуть.
І веселая
Та доріженька,
Куди вони йдуть.
Та куди ж вони йдуть,
Там бори гудуть,
Поперед себе
Та вражих панів
Облавою пруть.
Поперед себе
Та вражих панів
Облавою пруть.
Зібрались вони
Під рясні дуби,
Та чекаючи
Та й отамана
На раду собі.
Та чекаючи
Та й отамана
На раду собі.
Отаман іде,
Як голуб гуде,
А під білою
Та березою
Головку кладе.
А під білою
Та березою
Головку кладе.
“Отамане наш,
Не дбаєш за нас,
Ось і, бач, наше
Та товариство,
Як розгардіяш.
Ось і, бач, наше
Та товариство,
Як розгардіяш.
Чи не срам тобі
Покидати нас
І по застумах
Та цього лісу
Блукати без нас?
І по застумах
Та цього лісу
Блукати без нас?
Глянь, отамане,
Вже світ настає,
Ой уже ж наше
Та товариство
Коней сідлає!
Ой уже ж наше
Та товариство
Коней сідлає!”
“Ой помру ж я, помру,
Не зажив слави,
Бо нема мені
Та долі бути
Батьком над вами.
Бо нема мені
Та долі бути
Батьком над вами”.
