Стану за літами я,
Де хустина матова
Туманцю ранкового
Впала до весла.
— Липо золота моя,
Липо діамантова,
До якого моря ти
Човник понесла?
Де тепер гойдається
Превесела ноша та?
У який утнувся він
Корінь чи пісок —
Аркуш у клітиночку
Вирваний із зошита,
З двійкою серйозною,
Мов старий пасок?
Липо Золота моя,
Спогадами дихаю,
Змов бачу вчительку
Нашу молоду,
І у снах замріяних
Вуличкою тихою
З друзями далекими
Я до тебе йду.
Срібною водицею
Чисті душі виповним,
Ні пісок ні віхола
Їх не замете…
Бо без тебе, річенько.
Стане й море липовим,
А з тобою й озеро
Буде золоте.
