Місто вже спить. На вулицях – тихо.
А ось і будинок, де жила – вона.
Отут, як вихор, – накинулось лихо,
Лишились на згадку – вікна ці і стіна.
Та хтось там – стоїть і дивиться пильно
Й ламає руки – з відчаю, в журбі!
Жахливо!.. – Той зір, божевільний,
То… – мій відбиток! – То – я, не в собі!..
Двійник мій дивний, – супутник і спільник,
Навіщо – нагадав, ізнов,
Мені – минулих днів – всесильне
Кохання!..
І – життя її,
І – любов!..
Перекладач: Юрій Отрошенко
