Ми, поети з далеких провінцій,
Над знаменами сонце несем.
В наших грудях любови по вінця
І по вінця бадьорих пісень.
Що нам Бальмонт, і що нам Тичина?
Ми не ніжні, — ми буйні, лихі.
Перед нами в диму батьківщина
І покриті імлою шляхи.
Перед нами не пройдена вічність
І повалені в прірву мости.
Ми закохані в гори величні,
Над якими лиш бурям цвісти.
Ми закохані в музику грізну
Маршів бою і громи пісень,
Наша юність палка й огнебризна,
Над знаменами сонце несе.
