Небозвід розкрив фіранку
Над блакиттю гір.
Та ідеш в обійми ранку
У зелений бір.
Вітер косу розвіває,
Навіває сон.
Сонце білкою стрибає
По стволах сосон.
Трави хвиляться шовково,
Гомонить струмок.
Я зірву мов квітку слово
І сплету вінок.
Мить і — голос мій роздасться
В слід твоїй ході:
Ми родилися для щастя.
Хоч зросли в нужді.
