Снігами землю вкрито,
напевне, ще не час,
аби весняні квіти
аби весняні квіти
порадували нас.
Убоге сонце всує
проглянуло — дарма:
і ластівка менжує,
і ластівка менжує.
Чому? Бо лиш сама.
Невже ж бо самотою
судилось весну стріть?
А буде нас аж двоє,
а буде нас аж двоє —
і літо надлетить.
