Чи скапує мряка, чи сніг січе,
чи в нетрях у глупу ніч.
Я чую, голодні виють вовки
і плаче пугач нічний.
Угу-пугу-гу,
угу-пугу-гу,
ту-гу-го.
При плоті встрелив був кота,
то ганчин був, відьмин, чорний кіт.
Прийшло проти ночі сім упирів,
всі семеро сільських бабів.
Угу-пугу-гу,
угу-пугу-гу,
ту-гу-го.
І кожну ту бабу я добре знав —
Урсула, Ганна, Єва і Кет,
ось Ліза, Барбара, Бет — кружкома
стали і завели.
Угу-пугу-гу,
угу-пугу-гу,
ту-гу-го.
І кожну по імені я назвав.
Чого ти, Ганно? Чого ти, Бет?
Здригнулись усі, затремтіли всі
і, виючи, подались.
Угу-пугу-гу,
угу-пугу-гу,
ту-гу-го.
Переклад Василя Стуса
