На взгір’ї грядку
обліг моріг,
бринять дзвіночки,
неначе сніг.
Вже жар шафрану
чарує сад,
крутіший крові
цвіте смарагд.
Первоцвіт гордий
з своїх одінь,
фіялка хитра
втекла у тінь.
Весна чарує
життя нове
і в ріст погнала
усе живе.
Та найніжніше
душа цвіте,
бо серце любки —
мов золоте.
Зорять їй очі
за мною вслід,
словам — відрада,
пісням — привіт.
Хоч квітка серця —
мов у вогні,
та доторкнутись —
ані-ні-ні.
Цвітуть троянди,
лілеї теж.
Та чим кохану
мою проймеш?
