У сусіднім домі
Марта
(сама)
Простибіг мужу мойому,
Що жінці кривду учинив,
Кудись світ за очі зблудив,
Лишивши тут мене саму.
Чи я ж його коли гнівила?
Чи я ж його та й не любила?!
(Плаче).
А може, вмер на чужині…
Коли б хоч посвідку мені!
Увіходить Маргарита.
Маргарита
Пань Марто!
Марта
Гретхен, що тобі?
Маргарита
Аж трусяться мені коліна!
Відкільсь взялась ізнов скриньчина
У мене в шафі, вся в різьбі,
А в скриньці тій — прикрас, прикрас!
Стократ пишніші, як той раз…
Марта
Ти ж хоч матусі не показуй,
Бо знов попу віддасть одразу.
Маргарита
Ох, глянь сюди! Дивись сюди!
Марта
(убирає її)
Щаслива ти, вродлива ти!
Маргарита
Коли б їх на вулицю одіти
Або до церкви отак сходити.
Марта
А ти сюди приходь частіш
Вбиратись нишком в ці оздоби.
Хоч перед дзеркалом щаслива посидиш,
Мені до любої вподоби.
А там, при нагоді, в святковий день якраз
Щось зможеш одягти і людям напоказ —
Каблучку, ланцюжок чи перлів там разок,
А матері якихсь накажемо казок.
Маргарита
Від кого ж ці обидві скриньки?
Якісь непевні базаринки!
Хтось стукає.
Ох, чи не мати? Куди ж це діть?
Марта
(визирає)
Ні, пан чужий якийсь. Ввійдіть!
Мефістофель
(увіходить)
Даруйте, пані, що так заходжу
І, може, пані у чімсь тривожу.
(З пошаною відступає перед Маргаритою).
Я Марту Швертляйн хтів спитати.
Марта
Це я. Що має пан казати?
Мефістофель
(тихо до неї)
Прошу пробачення; у вашмості
Сидять такі вельможні гості,
То, може, я собі піду,
А по обіді знов зайду.
Марта
(вголос)
От тобі, дочко, й даровизна:
Пан за шляхтянку тебе визнав.
Маргарита
Ні, я собі з простих міщан,
До мене дуже добрий пан;
Усе це вбрання — не моє.
Мефістофель
Ні, крім вбрання, іще щось є;
І погляд ваш, і ввесь ваш склад!
То можу лишитись? Дуже рад.
Марта
То що ж приніс нам любий гість?
Мефістофель
Гай, гай! Не дуже веселу вість!
Не тим би я хотів послужити:
Ваш чоловік наказав довго жити.
Марта
Помер? Мій голуб? Бідна я!
Мій муж помер! Ой смерть моя!
Маргарита
Ох, тітонько, не плачте, ну…
Мефістофель
Слухайте ж повість цю сумну!
Маргарита
Краще зовсім ні з ким не кохатись,
Ніж після смерті до смерті вбиватись.
Мефістофель
В радощах горе, і радощі в горі.
Марта
То як же вмер він, розкажіть!
Мефістофель
Він при Антонівськім соборі
У місті Падуї лежить,
Край велеліпної святині
Спить вічним сном у домовині.
Марта
А що ж мені він передав?
Мефістофель
Та побажання все побожні:
Він триста панахид одправить наказав;
Кишені ж геть були порожні.
Марта
Як? Ні гостинця? Ні шага?
Таж кожен столярчук щось в торбі зберіга,
Щось для домівки відкладає,
Хоч сам старцює, голодає.
Мефістофель
Мадам, я спочуваю вам;
Та марнотратником не був ваш муж ніколи.
В своїх гріхах він каявся вже й сам,
Нещасної украй зазнавши долі.
Маргарита
І випаде ж такий талан гіркий!
Молитимусь і я за його упокій!
Мефістофель
Таку дитину чемну й любу
Хоч зараз повести до шлюбу.
Маргарита
Ох, ні! Це буде не тепер.
Мефістофель
Коли не муж, то кавалер
Без краю буде раювати —
Таку красуню милувати.
Маргарита
Такого не ведеться в нас.
Мефістофель
Але трапляється не раз.
Марта<
Доказуйте ж!
Мефістофель
Так я йому догледів смерті
Не те щоб на гною — на мерві перетертій.
Та, як християнин, він, каючись, помер.
“Як я клену, — сказав, — себе тепер,
Що так подавсь знеобачки в дорогу,
Худобу кинувши і жіночку-небогу!
Мені та згадка — гострий ніж.
Коли б мені простила жінка мила…”
Марта
Ой чоловіченьку! Я вже тобі простила!
Мефістофель
“Та свідок Бог! Вона жила грішніші”
Марта
Та бреше ж він! У смертний час брехати?
Мефістофель
Так, це було й по ньому знати,
Що то була вже маячня.
“Недбальство, — мовив він, — моя найменша хиба;
Надбав їй перш дітей, потому дбав їй хліба,
Та не було такого дня,
Щоб шмат насущника я з нею з’їв у мирі”.
Марта
Оце і дяка вся моїй любові щирій,
Моїм турботам і трудам?!
Мефістофель
Та ні, він був такий удячний вам.
“Коли од Мальти, — каже, — я одплив,
Молився ревно я за жінку й діток;
І небеса послали нам пожиток —
У турка наш фрегат галеру захопив,
Ладовану султанськими скарбами.
Одвага високо в ціні —
Як паювали луп між нами, вояками,
Припала дещиця й мені”.
Марта
Оттак! То він, либонь, той скарб десь закопав?
Мефістофель
Гай-гай! Тепер шукайте вітра в полі!
В Неаполі, гуляючи на волі,
Він панночку гарнесеньку спіткав,
І щиро так вони удвох кохались,
Що аж по скін сліди на нім зостались.
Марта
Лайдак! Ледачеє ледащо!
І в злиднях він бахурував!
Рідних дітей обкрав нізащо!
Мефістофель
За те ж його й Господь скарав.
Я б, бувши вами, може, з рік
Додержував як слід жалоби,
А там уже когось знайшов би до вподоби.
Марта
Е, ні, таких, як перший чоловік,
По цілім світі треба пошукати —
Таке дурне й плохе було воно!
От тільки що любив, сердега, мандрувати,
Чужих жінок, чуже вино
Та в розпрокляті кості грати.
Мефістофель
Ну, ну, це не такі вже вади!
Бо, може, й вам він попускав
З таких робити дещо справ.
Коли б мені такі умови —
Каблучки я змінять готовий.
Марта
Та що ви, пане! Пан жартує!
Мефістофель
(до себе)
Чи не пора звідціль тікать?
Ця й чорта може упіймать!
(До Маргариты).
А ваше серце що віщує?
Маргарита
Не розумію вас.
Мефістофель
(до себе)
Дитина!
(Вголос).
Прощавайте!
Маргарита
Прощайте!
Марта
Паночку, стривайте!
Я хтіла б посвідку дістать,
Коли, де й як мого сховали чоловіка.
Порядку зроду я прихильниця велика, —
В газетці б вість про смерть
хотілось почитать.
Мефістофель
Що двоє свідків будь-яких посвідчать,
Папери те, як факт, увіковічать.
У мене ще і приятель є тут,
Ми можем разом піти у суд.
Що, привести?
Марта
Ой, приведіть!
Мефістофель
А панна теж буде тут сидіть?
Бравий, бувалий такий панич,
З паннами вміє вести річ.
Маргарита
Мушу червоніти перед паничем…
Мефістофель
О ні, хоч би й перед королем!
Марта
Цей вечір у нашому саду
Я з нею панів сьогодні жду.
